І Том знову взявся за свої монологи.

«Поїхали до Канзас-Сіті, — подумав Нік. — Та могло б бути й так. Усіх забрала рука Господня, а потім або заколисала на нудні віки вічні, або опустила на землю в Канзас-Сіті».

Він прихилився до пам’ятника, і його повіки затріпотіли, перетворивши Томове мовлення на візуальний еквівалент сучасної поезії, без великих літер, як-от вірші е. е. каммінґса[237]:

матінка сказала

не маю нічо

та я сказав що краще

не зв’язуватись

Минулої ночі він не виспався, бо заночував у сараї та снилася чортівня, а тепер, попоївши, він хотів лише…

ой

пишеться ЖИТ-ТЯ

дуже хочу

Нік заснув.

———

Прокинувшись дещо очманілим (як часто буває, коли засинаєш посеред дня), Нік одразу подумав, чому він так спітнів. Сів і одразу все зрозумів. Була вже за чверть п’ята — він проспав понад дві з половиною години, і сонце вийшло з-за меморіалу. Та це ще не все. Увійшовши в альтруїстичний шал, Том Каллен накрив Ніка, щоб він не змерз. Двома ковдрами й пледом.

Він скинув укривала, підвівся, потягнувся. Тома ніде не було видно. Нік повільно рушив до вулиці, що вела на майдан. Він думав про те, що робити з Томом, як із ним бути… і чи взагалі бути. Розумово відсталий харчувався продуктами з «Ей енд Пі» — супермаркету на іншому боці майдану. Том сказав, що не цурається заходити туди, роздивлятися наліпки та брати, що заманеться (вибрати їжу йому допомагали наліпки на упаковках), бо двері відчинені.

Нік замислився, що б Том робив, якби там було замкнено. Певно, коли б він уже дуже зголоднів, то забув би про правила. Принаймні на деякий час. Та що б із ним стало, коли б їжа скінчилася?

Однак Ніка турбувало дещо інше — те, як радо зустрів його Том. Він розумово відсталий, та не настільки, щоб не відчувати самотності. Томова мати й жінка, яку він вважав своєю тіткою, померли. Батько давно втік. Його начальник, містер Норбатт, і всі місцеві нишком утекли до Канзас-Сіті, поки він спав, — залишили його напризволяще, і він тинявся Головною вулицею, як неприкаяний привид. При цьому Том ліз туди, куди не треба. Як-от із віскі. І якби він знову напився, могла б статися якась страшна прикрість. Поряд не було нікого, хто б міг про нього подбати, тож він міг запросто поранитись і… і все, кінець.

Однак що це за команда? Глухонімий та розумово відсталий? Яка їм користь один від одного? Ось перед вами парубок, що не може говорити, і ще один, який не вміє думати. Це нечесно. Гаразд, у Томовій голові є кілька звивин, та читати він не вміє, і Нік не тішив себе ілюзіями: ще трохи, і він утомиться грати в шаради з Томом Калленом. Не те що Томові це набридне. Ой, та де там.