— Мужик, ото тебе криє, — промовив Ларрі.

Він прихилив голову до грубої кори в’яза й заплющив очі. Поплямована сонцем тінь утворювала всередині його заплющених повік рухливі чорно-червоні візерунки. Поряд утішно й любо жебоніла вода. За хвилинку він сходить туди, нап’ється та вмиється. За хвилинку.

Він задрімав.

Спливали хвилини, і вперше за останні дні його дрімота переросла в глибокий сон без сновидінь. Руки обм’якли на колінах. Впалі груди здіймалися й опускалися. Від бороди обличчя здавалося ще худішим — то було лице самотнього біженця, який утік із такої страшної бійні, у яку ніхто й не повірить. Зморшки, що закарбувалися на його обпеченому обличчі, почали потроху розгладжуватися. Він занурився вниз, до глибинних рівнів підсвідомості, і заліг там, наче маленька річкова істота — в прохолодному мулі. Сонце спустилося ближче до обрію.

Щось обережно ворухнулося в пишних кущах біля струмка, і листя затрусилося, затихло, тоді знову зашурхотіло. За кілька секунд із нього вигулькнув хлопчик. На вигляд йому було років десять-тринадцять, і на свій вік він здавався доволі високим. Одягнений у самі труси «Фрут оф зе лум». Його тіло вкривала рівна засмага кольору червоного дерева, і тільки над резинкою трусів виднілася дивно біла смужка. Шкіра була поцяткована укусами комарів та кліщів, багато з яких уже майже посходили. У правиці він стискав м’ясницький ніж, який мав футове[274] зазубрене лезо. Ніж виблискував на гарячому сонці.

Він зігнувся, підкрався до в’яза, що ріс біля кам’яного муру, і схилився над Ларрі. Його очі були зеленаво-блакитні, як морська хвиля, трохи розкосі (ближче до скронь повіки загиналися доверху), від чого він скидався на китайця. Безвиразні, дикуваті. Він звів ніж.

— Ні, — почувся жіночий голос, тихий, однак твердий.

Він повернувся до неї, запитально схиливши голову набік, та ножа не опустив. У його поставі читалося розчарування.

— Трохи постежимо. Тоді буде видно, — сказала жінка.

Хлопчик забігав сумними очима — з ножа на Ларрі, з Ларрі на ніж. Урешті він відступив тим самим шляхом, яким прийшов.

Ларрі спокійно спав далі.

———

Щойно Ларрі прокинувся, першим, що він усвідомив, було добре самопочуття. Другим — голод. Третім — те, що із сонцем щось не так. Воно немов назад відкотилося. Четвертим — те, що йому дуже хотілося дзюрити. Ще трохи, і сечею заплаче.

Ларрі підвівся і, дослухаючись до приємного хрускоту в суглобах, зрозумів, що не просто задрімав, а проспав усю ніч. Він поглянув на годинник. То ось що із сонцем таке: двадцять хвилин по дев’ятій ранку. Їстоньки. У великому білому домі має щось знайтися. Консервований суп, солонина. Шлунок забурчав.