— Зовсім непривабливо, — мовив Ларрі. — Та колись, Надін, усе це належало нам. Колись усе це належало нам, хоча ми тут ніколи й не бували. А тепер воно зникло.

— Але не назавжди, — спокійно відказала Надін.

Він поглянув у її чисте, світле обличчя. Відкритий лоб світився, як лампа.

— Я не релігійна людина, інакше б сказала, що здійснилася кара Божа. За сто-двісті років ми все повернемо.

— Та ті вантажівки й за двісті років нікуди не дінуться.

— Ні, однак дороги не стане. Ті машини стоятимуть посеред поля чи лісу, а крізь їхні шини проростуть шолудивник та черевички королеви. То будуть уже не вантажівки, а залишки старовини.

— Гадаю, ти помиляєшся.

— Чому?

— Бо ми шукаємо інших людей, — сказав Ларрі. — І нащо ми це робимо?

Вона замислено глянула на нього.

— Ну… бо так треба. Люди не можуть без інших людей. Хіба ти цього не відчув? Коли їхав сам?

— Так, — кивнув він. — Коли ти сам, починаєш казитися від самотності. А коли з кимось, починаєш казитися від товариства. Коли ми збираємося разом, то будуємо довжелезні ряди літніх котеджів, а по суботах мочимо один одного в барах.

Ларрі засміявся. То був жорсткий, невеселий, позбавлений гумору звук. Він іще довго висів у безлюдній тиші.

— Цьому нема як зарадити. Ми все одно що впіймані всередину яйця. Рушаймо. Інакше Джо добряче від нас відірветься.

Вона ще постояла розставивши ноги над рамою свого велосипеда, провела стурбованим поглядом Ларрі, а тоді поїхала слідом. Це не могло бути правдою. Не могло. Якщо цей жахливий катаклізм стався без будь-якої причини, який у цьому сенс? Чому вони взагалі лишилися живі?

———

Виявилося, що Джо від’їхав не так уже й далеко. Він сидів на задньому бампері синього «форда», що стояв на під’їзній доріжці біля одного дому. Хлопець роздивлявся світлини журналу з голими дівчатами. Ларрі помітив, що в малого ерекція, і йому стало ніяково. Він зиркнув на Надін, та вона саме відвернулася — певно, навмисне.

— Ти з нами? — спитав Ларрі, коли вони підкотилися до «форда».

Джо відклав журнал і замість підвестися запитально гмикнув і тицьнув угору. Ларрі закинув голову. На одну сюрреалістичну мить йому подумалося, що хлопчик побачив у вишині літак.