— Авжеж.

— То з тим і живи, — схвально й тепло відказав Суддя. — Ради Бога, Ларрі, будь дорослим чоловіком. Будь трохи самовпевненим. Коли цього діла забагато — це некрасиво, бачить Бог, але до твоєї совісності трошки самовпевненості вкрай необхідно! Для душі — це як для тіла хороший крем від сонячних опіків серед літа. Тільки ти — капітан своєї душі, і час від часу який-небудь мудрагелистий психолог ставитиме це під питання. Будь дорослим! Твоя Люсі — гарна жінка. Просити тебе відповідати за щось більше, ніж за неї і власну душу, — це вимагати забагато. А вимагати забагато — це в людей один із найпопулярніших способів накликати біду.

— Як я люблю з вами розмовляти! — сказав Ларрі, і обох щира простодушність цього зауваження вразила й розсмішила.

— Мабуть, тому, що я тобі кажу саме те, що ти хочеш почути, — спокійно промовив Суддя. І додав: — Існує, розумієш, багато способів покінчити з життям…

І невдовзі Ларрі мав змогу пригадати це зауваження за печальних обставин.

——

Наступного ранку о восьмій п’ятнадцять вантажівка, де їхав Гарольд, рушила від зупинки на район Тейбл Меса. Гарольд, Вейзак і ще двоє сиділи в кузові. Норман Келлоґґ і ще один чоловік були в кабіні. Вони під’їхали до перехрестя Арапаго і Бродвею, коли до них поволі під’їхав новенький «лендровер».

Вейзак помахав водію і крикнув:

— Судде, ви це куди зібралися?

Суддя у вовняній сорочці й жилетці поверх неї мав доволі кумедний вигляд.

— Мабуть, на деньок у Денвер зганяю, — просто відказав він.

— А ця штука вас довезе? — спитав Вейзак.

— Та, певно, як другорядними дорогами їхати.

— Ну, як будете повз книгарню проїжджати з «веселими картинками» — привезіть нам того добра валізку!

Цей жарт викликав дружний регіт в усіх (і в Судді теж), крім Гарольда. Обличчя зранку в нього було сіре і якесь схудле, наче він погано спав. Та, власне, він і не спав. Надін дотримала слова — цієї ночі він здійснив кілька своїх мрій. Мокрих снів, скажімо так. Він уже нетерпляче передчував вечір, і жарт Вейзака про порнографію міг викликати в нього хіба що легку усмішку — адже тепер він мав безпосередній досвід. Коли він пішов, Надін спала. Перед тим як вони близько другої години лягли спати, вона сказала, що хоче почитати його книгу. Він дозволив. Можливо, він тепер у її владі — але в Гарольда в голові усе так мішалося, що він нічого точно не міг сказати. Але нічого кращого він у житті ще не писав, і тут вирішальним чинником було його бажання — ні, потреба. Його потреба, щоб хтось іще прочитав, пережив, оцінив його гарну роботу.

Тепер Келлоґґ висунувся з кабіни і сказав Судді: