Френ поволі похитала головою.

— Це так, мабуть, Гарольд каже, що йти за кимось — справа не менш почесна, ніж вести. А щодо гасла — то не думаю, що воно перевершить твердження: «Хто не марнує, той і не бідує».

Ларрі продовжував гортати книжку задом наперед і натрапив ще на чотири-п’ять максим у рамочках, усі з підписом Гарольда великими літерами.

— Ого, — сказав Ларрі. — А глянь сюди, Френні!

Кажуть, що двома людськими гріхами є гординя й ненависть. Чи так це? Я обираю для себе вважати їх двома великими чеснотами. Відмовитися від гордині й ненависті — значить сказати, що змінюєшся заради блага світу. А прийняти їх, дати їм вихід — річ благородніша: цим ти кажеш, що світ повинен змінитися заради твого блага. У мене попереду велика пригода.

ГАРОЛЬД ЕМЕРІ ЛОДЕР

— Це плід глибоко збуреного розуму, — мовила Френ. Їй стало холодно.

— Такі думки до добра людину не доводять, — погодився Ларрі. Він швидко гортав до початку. — Гаємо час. Подивимося, що тут можна зрозуміти.

Жоден з них точно не знав, чого очікувати. У «Головній книзі» вони читали тільки гасла в рамочках і вряди-годи щось із основного тексту, який, здебільшого через закручений стиль Гарольда (комбінація складносурядного і складнопідрядного речення, як видається, була придумана спеціально для Гарольда Лодера), не говорили їм нічого або майже нічого.

А от початок книги став для них повним шоком.

Щоденник починався від самого верху першої сторінки. Вона була акуратно позначена цифрою 1 у колі. Там був відступ — єдиний на всю книгу, наскільки могла сказати Френні, якщо не рахувати гасел у рамочках. Вони прочитали перше речення, тримаючи книгу посередині, як діти в хорі, — і Френ вигукнула: «Ой!» — здавлено, приглушено — і відсахнулася, затуляючи рота рукою.

— Френ, ми мусимо взяти цю книгу, — сказав Ларрі.

— Так…

— І показати її Стю. Не знаю, чи має рацію Лео щодо того, що вони на боці темного чоловіка, але як мінімум Гарольд небезпечно налаштований, у нього щось із психікою. Тут же видно.

— Так, — знову сказала вона. Френ відчула слабкість, наче от-от зомліє. То ось як закінчилася та історія зі щоденниками. Немовби вони й раніше це розуміла, ще відтоді, як побачила той брудний відбиток… і вона намагалася втриматись і повторювала про себе: «Не зомліти, не зомліти».