— Просто мотель «Голідей Інн», ага? — сухо пожартував Ларрі.

— Як на мене, зручний номер виглядає дещо інакше, — трохи здригнувшись, сказала Френ. — Хай там що буде, Ларрі, я хочу сьогодні ввечері все розказати Стю.

Ларрі кивнув.

— Так, і не лише тому, що він у Комітеті. Він же й маршал.

Френ стурбовано поглянула на нього. Уперше вона серйозно зрозуміла, що ця експедиція може скінчитись ув’язненням Гарольда. Вони без усякого ордера проберуться в його дім і будуть там нишпорити.

— Погано ж як, — сказала вона.

— Не дуже красиво, еге ж? — погодився він. — Хочеш скасувати?

Вона довго думала, потім похитала головою.

— Гаразд. Я вважаю, що нам слід знати — так воно чи ні.

— Ти певна, що вони обоє пішли?

— Так. Я бачила, як Гарольд зранку їхав на одній з поховальних вантажівок. А всіх, хто працює в Комітеті енергетики, запросили на випробування.

— Ти певна, що вона пішла?

— Було б дивно, коли б ні, правда?

Френ замислилася, потім кивнула.

— Та мабуть-таки. До речі, Стю казав, що вони сподіваються ввімкнути більшу частину міста до шостого числа.

— Ото буде день! — зрадів Ларрі й подумав, як буде гарно сісти в «Шеннонс» чи в «Дірявому барабані» з великою гітарою «Фендер» і ще більшим підсилювачем і грати — та що завгодно, аби досить просте і з важким ритмом — на повну. Може, «Ґлорію» чи «Гуляю з собакою». Та що завгодно, тільки не «Сонце, хлопця свого ти любиш?»

— Мабуть, — сказала Френ, — але нам потрібна якась легенда. На випадок чого.

Ларрі хитро посміхнувся:

— Може, запропонуємо передплатити журнальчик, якщо хтось із них буде?

— Бугага, Ларрі.