«О, як я люблю кохати Надін!»

— Ну ж бо, — сказала вона. — Маємо тікати з міста.

— Зараз?

— Коли стемніє. До того переховаємось і знайдемо спорядження, що знадобиться в дорозі.

— На захід?

— Ще ні. Почекаймо до завтрашнього вечора.

— Мабуть, я більше не хочу… — прошепотів Гарольд. Він і далі дивився на її волосся.

Вона поклала на своє волосся його руку.

— Уже пізно, Гарольде, — мовила вона.

Розділ 58

Розділ 58

Френ і Ларрі сиділи на кухні вдома у Стю і Френ, попиваючи каву. Унизу Лео бринькав на гітарі, яку Ларрі допоміг йому вибрати в крамниці «Ерлі Саундс». То був чудовий «Ґібсон» за шістсот баксів вишневого кольору, полірований вручну. Потім, подумавши, він дістав хлопцеві магнітофон на батарейках і з десяток фолькових та блюзових альбомів. Зараз поряд сиділа Люсі, і до них долинало дивовижно гарне наслідування «Блюзу повені» Дейва ван Ронка[124]:

Крізь арку між кухнею і вітальнею Френ та Ларрі було видно Стю, який сидів у своєму улюбленому кріслі з книжкою Гарольда на колінах. Він так сидів ще від четвертої вечора. Була вже дев’ята, геть стемніло. Від вечері він відмовився. Френні дивилася, як він перегорнув чергову сторінку.

Унизу Лео закінчив свій блюз і стало тихо.

— Гарно грає, правда? — спитала Френ.

— Я так гарно, певне, ніколи й не зможу, — промовив Ларрі. Випив трохи кави.

Знизу раптом залунав знайомий рубаний ритм, рука швидко пробігла ладами до не зовсім стандартної блюзової послідовності — Ларрі так і завмер із чашкою в руці. А потім залунав голос Лео — тихий, довірчий, — додався до повільного, сильного ритму.

Ларрі пролив каву.

— Опа! — сказала Френ і встала взяти ганчірку.

— Я приберу, — сказав він. — Не в лад у мене вийшло.