Вона кивнула й подумала: «Гарольде, як же мені не хотілося, щоб усе так скінчилось! Ніколи-ніколи я не хотіла, щоб отак вийшло».

— Є припущення, що вони могли задумати? — спитав Стю.

Ларрі знизав плечима.

— Тут варто всіх у Комітеті спитати, Стю. Але дещо мені на думку спадає.

— Наприклад?

— На електростанції — саботаж. Спроба вбити вас із Френні. Це перше в голові.

Френ сиділа бліда, розгублена.

Ларрі продовжував.

— Хоча він такого прямо не каже, мені думається, що коли він пішов шукати матінку Ебіґейл із тобою та Ральфом, то сподівався опинитися з тобою сам-на-сам і вбити тебе.

Стю сказав:

— У нього була нагода.

— Може, він злякався.

— Припиніть, будь ласка, — мляво попросила Френ.

Стю встав і пішов до вітальні. Там стояло радіо на автомобільному акумуляторі. Трохи подумавши, він вийшов на зв’язок із Бредом Кічнером.

— Бреде, привіт, старий! Це Стю Редман. Слухай. Зможеш кількох людей знайти, щоб сьогодні вночі постерегли електростанцію?

— Можу, — відгукнувся Бред, — але з якої речі?

— Ну, це делікатна справа, Бредлі. До мене дійшло, що там дехто дещо може нашкодити.

Бред у відповідь вилаявся по-чорному.

Стю кивнув до мікрофона, злегка всміхаючись.

— Я знаю, що ти відчуваєш. Але тільки на цю ніч і, може, на завтрашню, наскільки я знаю. А тоді, гадаю, все розрулиться.