Бред сказав, що в межах двох кварталів може прикликати дванадцятьох людей з Енергетичного комітету, і кожен з них буде готовий будь-якому саботажнику яйця повідривати.

— Річ Моффат щось надумав?

— Ні, не Річ. Слухай, я з тобою поговорю, окей?

— Добре, Стю. Я варту виставлю.

Стю вимкнув передавач і повернувся в кухню.

— Люди дають тримати будь-що в секреті. Мені це й страшно трохи, знаєте. Має рацію старий лисий соціолог: якби ми хотіли, могли б зробитися тут королями.

Френ узяла його за руку.

— Я хочу, щоб ви мені дещо пообіцяли. Обидва. Обіцяйте, що ми це вирішимо раз і назавжди завтра ввечері. Я просто хочу, щоб усе скінчилося.

Ларрі кивав.

— Вигнання. Так. Це мені на думку не спадало, але ж це може бути найкращий варіант. Ну я зараз Люсі з Лео заберу та підемо додому.

— Завтра побачимося, — сказав Стю.

— Ага, — він вийшов.

——

О четвертій ранку 2 вересня Гарольд стояв на краю амфітеатру «Світанок» і дивився вниз. Місто лежало там чорною канавою. За його спиною в маленькому двомісному наметі, що його вони разом з іншим похідним начинням прихопили, тікаючи з міста, спала Надін.

«Але ми повернемося сюди. На танках».

Проте в глибині душі Гарольд у цьому сумнівався. Темрява сиділа в ньому не на один лад. Ці падли вкрали в нього все — Френні, самоповагу, потім щоденник, тепер — надію. Він відчував, як опускається на дно.

Вітер був сильний, він ворушив його волосся, смикав брезент намету з кулеметним торохкотінням. За його спиною Надін стогнала вві сні. Страшно стогнала. Гарольд подумав, що вона так само розгублена, як і він, — може, їй навіть гірше. Людина, що бачить щасливі сни, не видає таких звуків.

«Але я можу зберігати глузд. Можу. Якщо піду назустріч тому, що буде, з ясною головою, це вже дещо. Так, дещо».

Йому було цікаво, чи вони зараз там — Стю і його дружки, — чи оточують його будиночок, чи чекають, що він повернеться, щоб заарештувати його і кинути в холодну. Він увійде тут в аннали історії — звісно, якщо хтось із цих жалюгідних черв’яків залишиться живим, щоб писати історію, — як перший зек Вільної зони. Вітаємо вас, настали суворі часи. «ЯСТРУБ ЗА ҐРАТАМИ», свіжі новини, сенсація — читайте всі!

Ну то вони там довго чекатимуть. У нього своя пригода, і він пам’ятає вельми чітко, як Надін поклала його руку на своє біле волосся і мовила: «Уже пізно, Гарольде». Які в неї тоді очі були — як у покійниці.