— Ні, сиди, — вона швидко витерла пляму ганчіркою. — А я цю пісню пам’ятаю. Була популярна саме перед грипом. Мабуть, у центрі сингл добув.

— Та, мабуть.

— А як його звали? Співака?

— Та не пам’ятаю, — сказав Ларрі. — Попса — вона приходить і йде.

— Так, але тут щось знайоме, — сказала вона, викручуючи ганчірку над раковиною. — Цікаво, як деякі пісні все на язику крутяться, правда?

— Так, — сказав Ларрі.

Стю з тихим хлопком закрив книжку — і Ларрі аж полегшало, коли він побачив, як Стю заходить на кухню. Очі Ларрі спочатку ковзнули до пістолета на поясі. Стю носив його, відколи був обраний маршалом, і багато жартував щодо того, як би собі ногу не прострелити. Френ ці жарти не видавалися такими вже кумедними.

— Ну що? — спитав Ларрі.

У Стю було дуже стурбоване обличчя. Він поклав записник на стіл і сів. Френ почала наливати йому каву, але він похитав головою і зупинив її руку.

— Ні, дякую, люба, — він подивився на Ларрі відсутнім, розсіяним поглядом. — Усе прочитав, тепер голова болить як чортяка. Не звик по стільки читати. Остання книжка, яку я за одним разом прочитав, була про кролів. «Вотершипський пагорб». Племінникові купив і просто зачитався…

На мить він замовк, замислився.

— Я читав теж, — сказав Ларрі. — Класна книжка.

— То там жили собі кролики, — переказував Стю, — і все в них було кльово. Повиростали великі, вгодовані і завжди мешкали на одному й тому самому місці. Щось сталося незрозуміле, але ніхто з кролів не знав, що не так. Наче й знати не хотіли. Тільки… тільки… там, цей, був фермер…

Ларрі продовжив.

— Він не займав того місця, де кролики жили, щоб можна було коли заманеться там кроля зловити в суп. Чи, може, на продаж. Одне слово, він ніби мав свою маленьку кролячу ферму.

— Так. І там був один кролик, Срібний, і він там вірші складав про блискучий дріт — про сильце, яким їх ловив фермер, щось таке. Яким фермер їх ловив і душив. Срібний про таке вірші складав, — він похитав головою: повільно, втомлено, скептично. — Оце його мені Гарольд нагадує — кроля Срібного.

— Гарольд хворий, — сказала Френ.

— Так, — Стю закурив. — І небезпечний.

— Що ж нам робити? Заарештувати його?

Стю постукав по книзі.