— Ну, гаразд, — прошепотів Гарольд. — Прорвемося.

Навколо нього і над ним темний вересневий вітер вибивав дріб гілками дерев.

——

Приблизно чотирнадцять годин по тому збори Комітету Вільної зони було відкрито у вітальні дому, де мешкали Ральф Брентнер і Нік Андрос. Стю сидів у кріслі, стукаючи по столу своєю пивною бляшанкою.

— Добре, шановні, краще ми зараз почнемо.

Ґлен сидів разом із Ларрі на заокругленні каміна спинами до маленького вогню, що його там розпалив Ральф. Нік, Сьюзен Стерн і сам Ральф сиділи на дивані. Нік тримав у руках незмінну ручку і блокнот.

У дверях стояв Бред Кічнер із бляшанкою «Курсу» в руці й розмовляв з Елом Банделлом, який мішав собі скотч із содовою. Джордж Річардсон і Чед Норріс сиділи перед великим вікном і дивилися на захід сонця над хмарочосами.

Френні примостилася, зручно спершись спиною на ту саму шафу, в яку Надін заклала бомбу. Вона тримала колінами торбу, в якій лежав записник Гарольда.

— Тихо, я всіх закликаю до порядку! — крикнув Стю, стукаючи голосніше. — Магнітофон працює, лисику?

— Працює, — відгукнувся Ґлен. — Та й пелька в тебе, бачу, непогано працює, Східний Техасе.

— Та от горло промочив — і порядок, — посміхнувся Стю. Подивився на дванадцятьох людей, розсіяних величезною вітальнею-їдальнею. — Добре… справ у нас зараз до біди, але спочатку я б хотів подякувати Ральфові за дах над головою, випивку і печиво…

А в нього вже все легко виходить, подумала Френні. Вона спробувала оцінити, наскільки Стю змінився, відколи зустрів її й Гарольда, — і не могла. Близьку людину завжди оцінюєш занадто суб’єктивно, подумала вона. Але точно знала, що тоді, коли вперше його зустріла, Стю думка про головування на засіданні з ледь не дюжини людей страшенно здивувала б, а коли б йому хтось сказав, що він вестиме й збори Вільної зони на понад тисячу людей, — він би від подиву просто до неба підскочив. Зараз вона бачила Стю таким, яким би він ніколи не став без епідемії.

«Вона тебе звільнила, мій хороший, — подумала вона. — Мені до сліз шкода інших, але все одно я так тобою пишаюсь і так тебе люблю!»

Вона трохи посунулась і зручніше прихилилася до дверей шафи.

— Спочатку слово мають наші гості, — сказав Стю, — а потім буде закрите засідання. Є заперечення?

Не було.

— Добре, — сказав Стю. — Даю слово Бредові Кічнеру і вас усіх прошу слухати уважно — бо саме він дасть вам лід для віскі десь за три дні!

Від цих слів усі радісно зааплодували. Сильно червоніючи, посмикуючи краватку, Бред вийшов на середину кімнати. При цьому ледь не перечепився через ослінчик.