Він трусив її, мов ганчір’яну ляльку, і шкірився зло і страшно. Руки в нього були холодні, але обличчя пашіло пустельним жаром.

— Ти знаєш. Скажи мені. Хто?

— А ви чому не знаєте?

— Бо не можу побачити! — заревів він і жбурнув Дейну через увесь кабінет. Вона осіла на підлогу безкостою купою, і коли побачила його обличчя, яке, мов ліхтар, світилося над нею в темряві, міхур не витримав — і тепло потекло по ногах. Добре й дружнє розумне обличчя зникло. Зник Ренді Флеґґ. Тепер перед нею стояв Ходак, високий чоловік, головний — і Боже поможи їй.

— Ти скажеш, — мовив він. — Ти скажеш мені те, що я хочу знати.

Вона подивилася на нього, потім поволі звелася на ноги. Відчула вагу ножа на руці.

— Так, я скажу, — сказала Дейна. — Підійдіть ближче.

Він, шкірячись, зробив крок в її бік.

— Ні, набагато ближче. Я хочу прошепотіти на вухо.

Він ще наблизився. Вона відчувала палючий жар, морозяний холод. У вухах почувся високий, безладний спів. Запахло сирістю, гниллю — і цей запах був потужний, густий, солодкавий. Пахло безумством — як мертвими овочами в темному підвалі.

— Ближче, — хрипко прошепотіла Дейна.

Він зробив ще крок — і вона люто клацнула пружиною на правому зап’ясті. У руці відчулася вага.

— На! — істерично крикнула вона, і розмахнулася, зібравшись випустити йому кишки, щоб повзав по кабінеті з паруючими нутрощами назовні. А він натомість розкотисто зареготав, узявшись за боки, закинувши голову, вигинаючись і звиваючись від веселощів.

— Ох ти ж! — вигукував він і знову заливався сміхом.

Вона тупо подивилася на свою руку. На руці був тугий жовтий банан із синьо-білою наліпкою «Chiquita». Із жахом вона впустила банан на килим, де той перетворився на нездоровий жовтий вишкір, подібний до Флеґґового.

— Ти скажеш, — прошепотів він. — Скажеш-скажеш.

І Дейна зрозуміла: він має рацію.

Вона швидко розвернулася, так що навіть темний чоловік був заскочений зненацька. Одна з його чорних рук спробувала її зловити — і вхопила тільки спинку її блузи. У руці лишився клаптик шовку.

Дейна стрибнула на велетенське вікно.

— Ні! — закричав він, і вона відчувала його за спиною, наче чорний вітер.