— Ні, звичайно!

— Ні. І в нас немає планів у цьому напрямку. Ось поглянь!

Він раптом підняв праву руку і склав пальці в трубочку. Крізь неї Дейні було видно пустелю за великим вікном.

— Велика західна пустеля! — вигукнув він. — Велика заїбиста Невада! Аризона! Нью-Мексико! Каліфорнія! Трохи моїх людей розкидано в штаті Вашингтон, навколо Сіетла, в ореґонському Портленді. По жменьці — в Айдахо і Нью-Мексико. Ми занадто розкидані, щоб рік чи два навіть думати про перепис населення. Ми значно вразливіші за вашу Зону. Вільна зона — це щось на зразок високоорганізованого мурашника чи комуни. А ми — лише конфедерація, а я — її номінальний голова. Нам обом знайдеться місце. І для нас обох буде місце і в 2190 році. Якщо новонароджені виживуть, про що ми дізнаємося не раніше ніж за п’ять місяців. Якщо вони будуть жити — людство житиме далі, хай ще наші діди мали за що тут битися і що ділити. Чи їхні діди. Але, Боже мій, за що битися нам?

— Нема за що, — пробурмотіла Дейна. У горлі їй геть пересохло. Відчуття були якісь затуманені. І щось іще закрадалося в серце… може, надія? Вона дивилася йому в очі. Здається, вона не в силах була відвести погляд, та й не хотіла. Вона не божеволіє. Він узагалі не намагається позбавити її глузду. Він виявився… дуже розумним чоловіком.

— Немає економічних причин воювати, і технічних теж. Наша політика різниться, але то настільки незначна річ, якщо нас розділяють гори…

Він мене гіпнотизує!

Потужним зусиллям вона відвела очі й поглянула на місяць за його плечем. Усмішка Флеґґа дещо звузилась, і його обличчям прокотилася тінь роздратованості. Чи їй здалося? Коли вона знову на нього подивилася (тепер обережніше), він знову лагідно до неї всміхався.

— За вашим наказом убито Суддю, — різко відказала вона. — Ви зараз чогось від мене хочете, а коли отримаєте, то вб’єте й мене.

Він терпляче поглянув на неї.

— По всьому кордону штатів Айдахо і Ореґон стояли застави, і вони шукали Суддю Фарріса, це правда. Але не для того, щоб його вбити! Наказ був привести його до мене. Я до вчорашнього дня перебував у Портленді. Я хотів поговорити з ним так, як зараз із тобою, люба: спокійно, розумно, тверезо. Двоє моїх охоронців побачили його в Копперфілді, штат Ореґон. Він вискочив і став по них стріляти — одного поранив, а другого вбив на місці. Поранений спочатку вбив Суддю, а потім помер сам. Мені шкода, що так вийшло. Може, навіть сильніше шкода, ніж ти можеш подумати й зрозуміти.

На його очі впала тінь, і вона ледь не повірила йому… але, мабуть, не так, як він би хотів. І вона знову відчула холодність.