— Точно не хочеш зі мною поговорити? Душ заробити?

Ларрі засміявся.

— Мене так дешево не купиш. Хочете — шпигуна присилайте. Якщо, звичайно, знайдете такого, який не стане схожим на тхора одразу, коли мова зайде про матінку Ебіґейл.

— Ну як хочеш, — сказав Дорґан. Він пішов коридором під заґратованими лампочками. У далекому його кінці поліцейський пройшов ґратчасту браму — і вона гулко зачинилася за ним.

Ларрі роззирнувся. Як і Ральф, у тюрмі він був разів зо два: один раз за перебування п’яним у громадському місці, другий — за зберігання унції[201] марихуани. Бурхлива молодість.

— Не готель «Рітц», — пробурмотів він.

Матрас на нарах був помітно пліснявий, і Ларрі похмуро замислився, чи не помер на ньому хтось у цьому червні чи на початку липня. Унітаз працював, але за першим змиванням вода в ньому була іржава, отже, ним давно не користувалися. Хтось лишив у камері вестерн у м’якій палітурці. Ларрі взяв книжку, потім знову поклав назад. Сів на нари і став слухати тишу. Він завжди терпіти не міг залишатися сам, але в якомусь розумінні він завжди й був самотнім… доки не прийшов до Вільної зони. І тепер самота не була йому така страшна, як очікував. Погано, звичайно, але пережити можна.

«Він вас завтра-післязавтра вб’є на хрін».

Тільки от Ларрі в це не вірив. Так просто не мало бути.

— Не буду боятися злого, — сказав він у мертвій тиші в’язничного крила, і йому сподобалося, як це прозвучало. Він повторив ці слова.

Ларрі ліг, і йому спало на думку, що він подолав майже всю дорогу до Західного берега. Тільки от поїздка виявилася довшою і химернішою, ніж можна було б уявити. І шлях ще не завершений.

— Не буду боятися злого, — повторив Ларрі. І зі спокійним лицем забувся сном без сновидінь.

——

О десятій годині наступного дня, через двадцять чотири години після того, як вони побачили вдалині перекритий шлях, до Ґлена Бейтмана прийшли Рендалл Флеґґ і Ллойд Генрейд.

Той сидів по-турецьки на підлозі камери. Під нарами Ґлен знайшов вуглинку, і щойно закінчив свій напис на стіні, серед прорізаних у ній зображень чоловічих і жіночих статевих органів, імен, номерів телефонів і непристойних віршиків. Напис був такий: «Я — не гончар, не гончарний круг, а глина в руках гончаря — і цінність форми, наданої мені, хіба ж не рівною мірою залежить і від цінності самої глини, і від круга й умілості Майстра?» Ґлен милувався цим прислів’ям — чи то афоризм? — і раптом температура в порожньому крилі в’язниці неначе впала на десять градусів. Двері в кінці коридору з гуркотом відчинились. У Ґлена раптом пересохло в роті, і вуглина в пальцях розкришилася.