Спочатку море промерзало біля берегів. Крижана кірка опоясала острів дедалі більшим кільцем білястого кольору. Зверху воно здавалося прибитою хвилями піною.

Потім у морі, між островами, почали з'являтися блакитні цятки крижин. Їх було зовсім ще мало, але їх кількість поступово збільшувалася.

— Нам лишилося жити день чи два, — голосно сказав Меломан. Мабуть, він хотів прошепотіти це собі під ніс, такі красиві фрази були не в його дусі. Але навушники працюючого на повну гучність плеєра заважали йому порівняти силу голосу. До мене долинали слова пісні: "Було місто вітром вийдуть наскрізь, мороз на землю клав сивини... Горів буденний напис: «Народ і партія єдині»...

Чув я цю пісню. Знову улюблена меломанівська «Спіраль часу», торішній концерт «Дракон – кохання у морозній країні».

Ніхто не звернув уваги на слова Меломана. Обговорювали план оборони острова і з усіх боків сипалися «геніальні» ідеї. Підірвати лід залишками динаміту (Тімур), зробити лижі та ковзани, щоб мати перевагу у швидкості (Інга), напасти на сусідні острови першими (Ілля), піти по льоду далеко-далеко (Оля). Я уявив, як Тимур з Інгою мчать на ковзанах по льоду, лавіруючи між полинами і розмахуючи дерев'яними мечами. Уявив і від душі засміявся.

— А твоя думка, Дімко? — спитав Толік.

Я знизав плечима.

— Ще не вигадав. Тільки піти далеко-далеко ми не зможемо. Варто нам відійти від острова на кілька кілометрів, як крига розтане. Справді, Мальку?

Він квапливо кивнув головою.

- Так. Обов'язково розтане…