- Ось так. А лід підірвати, звичайно, непогано… Тільки через пару годин ополонки знову замерзнуть. Краще наробити гранат.

— Динамітних шашок? - Уточнив Тимур.

- Так. З коротким запальним шнуром.

— Можна… — Тимур обернувся. - А де Кріс? Ритко, він куди пішов?

- А він і не з'являвся, - Ритка знизала плечима. — На вежі, де ще.

Тільки зараз я помітив, що Кріса серед нас не було. Це було так незвично, що ніхто не помітив його відсутності. Не знаю, як інших, а мене хитнула тривога.

— Я його покличу, — схопившись із стільця, сказав я. — Чого він там прохолоджується…

- Прохолоджується - це правда, - із задоволенням зауважив Ілля.

Ритка подивилася на мене, і в її погляді промайнув неспокій. Між нами ніби простяглася невидима ниточка.

— Шукай його, Дімко, — попросила вона. — Вже пів на восьму, час вечеряти…