Спенсер.
Сонце підбилося вже геть високо, а надворі було так тихо, як і минулої ночі. І хоч Мейбл з Росою обійшли всі бійниці, спочатку вони не помітили на острові жодної живої душі, не враховуючи їх самих, звичайно. На тому місці, де Мак-Неб та його товариші варили їсти, ще куріло багаття, і димок, що вився над ним, ніби приманював до себе відсутніх. Довкола хиж було прибрано і все впорядковано так, як було й перед тим. Та враз Мейбл несамохіть здригнулася: вона нарешті забачила трьох солдатів у червоних мундирах п’ятдесят п’ятого полку, які сиділи групою, порозвалювавшись,— так, ніби спокійнісінько собі точили ляси. Придивившись, однак, уважніше, вона побачила безкровні обличчя й осклілі очі мертвяків і замалим не зомліла на місці. Трупи були розташовані майже під блокгаузом,— так близько, що дівчина досі дивилася просто поверх них; усіх їх було посадовлено в якихось легковажних позах, з невимушеними жестами, і в цих найрізноманітніших природних поставах остаточно позаклякали тіла забитих. Це й примусило дівчину всю стрепенутись. Та, хоч яка жахлива була ця невідповідність між зовнішнім виглядом та дійсністю, небіжчиків розсадили так вдало, що неуважний спостерігач ошукався б і за яких сто ярдів. Тим часом Роса, пильно обстеживши береги острова, показала своїй подрузі й четвертого забитого солдата, що сидів, обпертий спиною об дерево й звісивши над водою ноги, а в руках тримав. вудку; На голови солдатів, з яких поздирали, скальпи, були нап’яті їхні кашкети, а з облич старанно змиті сліди крові.
Мейбл ледве не зомліла від того видовиська, яке було не тільки диким глумом над усіма прищепленими їй поняттями пристойності, але й глибоко обурювало її своєю відразливою протиприродністю. Дівчина відійшла од бійниці, сіла, закрившись фартухом, і непорушно просиділа кілька хвилин, аж доки подруга-індіянка тихо покликала її знову до бійниці. Роса показала їй небіжчицю Дженні, що стояла в дверях хатини, трохи похилившись уперед і ніби дивлячись на трьох солдатів. У її руках була мітла, а на голові чіпець, який тріпотів на вітрі. Це було далеченько від них, і вираз обличчя жінки важко було розгледіти, одначе Мейбл здалося, ніби нижня щелепа Дженні відтягнена і рот небіжчиці шкіриться в жахливій посмішці.
— Ой Росо! Росо! — скрикнула Мейбл.— Це жахливіше за все, що я будь-коли чула про підступність і лукавство твоїх одноплемінників!
— Тускарора дуже хитрий,— відповіла Роса таким тоном, який більше виправдовував, ніж засуджував таке використання трупів.— Солдати байдуже, ірокези — користь: перше знімати скальп, тепер примусити трупи служити. Потім спалити їх.