Ці слова показали Мейбл, наскільки вони з індіянкою різнилися своїми характерами, і добру хвилину вона просто не могла звернутися до неї. Проте Роса не помітила цієї швидкоплинної відрази: вона заходилася готувати нехитрий сніданок і всім своїм виглядом ніби зайвий раз підкреслювала свою байдужість до почуттів інших людей, якої навчила її довга звичка. Мейбл їла через силу, її ж подруга — так,-ніби взагалі нічого не сталося. По сніданку вони знову оглядали крізь бійниці острів і думали кожна про своє. Наша героїня хоч і поривалася гарячково до бійниць, проте щоразу, ледве виглянувши надвір, умить з огидою відверталася, щоб за кілька хвилин, сполохана раптовим шелестом листя чи подихом вітру, знову припасти до бійниці. А воно й справді моторошно ставало від і тієї картини па безлюдній галяві, де сиділи небіжчики, зодягнені, мов живі, та ще й у позах безжурних веселунів, які, здавалось, грубо розважалися. Кожен раз, коли Мейбл зупиняла на них погляд, їй увижалося, ніби вона бачить перед собою якийсь дикий бенкет дияволів.

Впродовж усього цього нестерпно довгого дня на острові не видно було жодного індіянина а чи француза, і темрява покрила цей жахливий і німий маскарад з тією невблаганною і незмінною наступністю, з якою земля, байдужа до всіх мізерних лицедіїв та нікчемних драм, що розігруються у щоденній колотнечі на її лоні, скоряється своїм одвічним законам. Ця піч була набагато спокійніша за попередню, і Мейбл, певна того, що доля її вирішиться не раніше, як повернеться батько, вже не жахалася уві сні. Сержант, до речі, мав повернутися саме наступного дня, і коли наша героїня прокинулася, вона відразу шаснула до бійниці подивитися, яка надворі година, яке небо і що діється на острові. Страхітлива компанія трупів, як і досі, сиділа, порозвалювавшись, на тому самому місці; рибалка, спустивши ноги з берега, все так само ніби зосереджено тримав вудку в руках, а перекривлене в страшній гримасі обличчя Дженні все ще по-звірячому шкірилося з сіней хатини. Тільки погода змінилася: дув свіжий південний вітер, і, хоча повітря було тепле, в ньому вже пахло бурею.

— Я не маю більше сил терпіти все це, Росо! — промовила Мейбл, відходячи од бійниці.— Я б радніше дивилася на ворога перед собою, ніж маю споглядати оцих розставлених кругом небіжчиків.

— Цить!.. Ідуть! Роса здаватися, ніби вона чути бойовий клич воїна, коли він здирати скальп.

— Що ти кажеш! Знову починається різанина? Її більше не може бути.

— Солона Вода! — скрикнула індіянка й засміялася, підійшовши до однієї з бійниць і заглядаючи в неї.