— Будьте розважливі, чарівна Мейбл! Будьте розважливі! — вигукнув квартирмейстер.— Навіщо ви провокуєте безглузде кровопролиття? Благаю іменем усіх королів Альбіону^[129], скажіть: хто ховається з вами у дерев’яній башті, виказуючи кровожерливі заміри? Це просто якесь чаклунство! Наше добре ім’я багато в чім залежить від вашого пояснення!

— А що б ви на те вказали, містере М’юре, якби залогою такого недоступного поста був сам Слідопит, га? — крикнула Мейбл, удавшись до цілком виправданої обставинами двозначності.— А якої думки ваші французькі та індіянські товариші про влучність Слідопитової рушниці?

— Згляньтеся над нами, нещасними, чарівна Мейбл, і не змішуйте підданців короля— хай бог благословить і його, і весь його найясніший рід! — з ворогами короля! Якщо Слідопит і справді в блокгаузі, то хай озоветься, і ми тоді вестимемо переговори безпосередньо з ним. Він знає, що ми йому не вороги і не боїмося бути застреленими з його рушниці; до того ж, я його суперник, а суперництво благородних душ може стати приводом для взаємоповаги й любові, адже захоплення однією жінкою свідчить про спільність почуттів і смаків обох суперників.

Розраховувати на дружнє ставлення Слідопита, проте, могли хіба квартирмейстер та Кеп, тому французький офіцер, що досі так холоднокровно стояв на місці, відскочив на кілька кроків назад, мов ошпарений, зачувши це страшне ім’я. Людина залізних нервів, що давно вже звикла до небезпек тутешньої війни, він і на мить не наважувався залишатися під прицілом «оленебоя», про якого на всьому кордоні йшла не менша слава, ніж про англійського полководця Мальборо в Європі. Тому-то він і не посоромився шмигнути в укриття, наполягаючи, щоб обидва полонені поспішили туди ж.

Мейбл наскільки зраділа, що від неї, нарешті, тікає останній ворог, настільки ж і засумувала, що розлучається зі своїми друзями; але вона ще встигла через бійницю послати Кепові, який дуже неохоче спроквола відходив, поцілунок рукою і крикнути кілька лагідних слів на прощання.

Тепер ворог, здавалося, на деякий час відклав свій намір оволодіти блокгаузом. У кожному разі Роса, вилізши на горище, звідки найкраще було все видно, доповіла, що всі посідали їсти у віддаленому й замаскованому кінці острова і що М’юр з Кепом спокійно сидять собі з ними і теж пригощаються, ніби нічого й не скоїлося. Звістка ця була великим полегшенням для Мейбл, і вона знову заходилася думати над тим, як би їй самій утекти або хоча б якимось чином попередити батька про ту небезпеку, яка його підстерігає. Сержант мав повернутися сьогодні вдень, і Мейбл усвідомлювала, що від кожної виграної або втраченої хвилини залежить його доля.