— Це так казав Джаспер?!

— Свята правда, Мейбл, і справедливості ради вам слід знати про це. А зараз встаньте і виберіть одного з-поміж нас. Я справді вірю, що Прісна Вода любить вас не менш, ніж я; правда, він намагався переконати мене, буцімто, кохає вас ще дужче, проте я з цим не згоден, бо це просто неможливо; але я вірю, що хлопець кохає вас від щирого серця, і він цілком заслуговує того, щоб його вислухали. Сержант залишив мене вашим заступником, а не тираном. Я дав йому слово, що буду вам не тільки чоловіком, але й батьком, а батько, я вважаю, не повинен позбавляти свою дитину права вибору по серцю. Тож уставайте, Мейбл, і вільно, як перед рідним батьком-сержантом, висловлюйте свою волю. Я бажаю вам тільки одного — щастя.

Мейбл відкрила своє обличчя, встала і повернулася віч-на-віч до обох своїх залицяльників. її щоки пойнялися гарячковим рум’янцем, який був, однак, більше свідченням неймовірного збудження, ніж дівочої сором’язності.

— Чого ви хочете від мене, Слідопите? — промовила вона.— Хіба я не дала слово бідному моєму батечкові робити все, що ви скажете?

— Гаразд, тоді слухайте, що я казатиму. Перед вами — я, лісовик, малоосвічена людина, хоча боюсь, що безпідставного гонору в мене від цього анітрохи не менше, але я докладу всіх зусиль, щоб бути справедливим до обох сторін. Найперше, якщо говорити про мої та Джасперові почуття до вас, то тут необхідно визнати, що ми кохаємо вас однаково. Джаспер запевняє, правда, ніби його почуття незрівнянні, проте, коли бути до кінця щирим, то мені здається, що це справді не так. Якби це було дійсно так,— повірте, що я сказав би про це чесно й відверто. Отже, що стосується саме цього, то ми тут стоїмо перед вами обидва на рівних. Що ж до мене, як найстаршого віком, то я перше зупинюся на тій дещиці, яка говорить на мою користь, а водночас скажу й про вади. Як мисливець — і я про це не боюся заявити — на всьому прикордонні я не знаю такого, хто б міг зрівнятися зі мною. І якби в нашій хаті раптом стало сутужно на оленину, ведмежину або рибу, то трапилося б це швидше через якесь лихо в природі, ніж з моєї вини. Словом, я гадаю, що жінці на моєму утриманні ніколи не довелося б терпіти нестачі в харчах. Зате я страшенний невіглас! Правда, я балакаю кількома мовами, які б там ці мови не були, хоча не знаюся як слід і на своїй рідній. А ще, Мейбл, я набагато старший за вас, і те, що я кільканадцять років товаришував з вашим батьком, не може виглядати у ваших очах, як моя перевага. Що й казати, я хотів би бути вродливішим, але всі ми залишаємося такими, якими створила нас природа, та й чоловікові менш за все випадає тужити за своєю зовнішністю (окрім хіба якихось особливих випадків, звісна річ). Коли ж зважити все як слід — мої роки, зовнішність, грамотність та звички,— то треба по чистій совісті сказати, Мейбл, що я вам, зрештою, таки не до пари, а якщо бути до кінця відвертим, то й взагалі, мабуть, не гідний вас. І даю вам слово, що я цієї ж миті відмовився б від будь-яких надій, коли б не було так боляче моєму серцю,— а воно ж як не порветься!