— Ви говорите так, що вас якось важко зрозуміти, Слідопите. Якщо ця розмова між нами й справді викликана якоюсь необхідністю, то я просила б вас висловлюватися ясніше.

— Гаразд, Мейбл, я тоді казатиму ясніше. Мені чомусь здається, що коли ви погодилися вволити сержантове бажання, ви не знали, які почуття має до вас Джаспер Вестерн.

— Слідопите! — і личко Мейбл перш зблідло, як у мерця, а потім густо почервоніло, і вона всім тілом здригнулася. Слідопит, проте, був такий заклопотаний своїми думами, що не помітив у ній цього збурення, а Прісна Вода не міг його бачити, бо, почувши своє ім’я, засоромлено затулив обличчя руками..

— Я оце побалакав із хлопцем і, порівнявши його думки зі своїми думками, його почуття, зі своїми почуттями, і його бажання з моїми бажаннями, тепер боюся, що ми обидва до такої міри однаково кохаємо вас, що котромусь, мабуть, доведеться поступитися своїм щастям...

— Слідопите... ви забуваєте... вам слід пам’ятати, що ми вже заручені — мовила поквапом Мейбл, але так стишено, що її можна було почути, лише напруживши всю увагу. До того ж останнє слово було не зовсім зрозуміле провідникові, й він уже вкотре видав знову своє невігластво звичним у таких випадках «Як ви сказали?»

— Ви забуваєте, що ми з вами маємо побратися, а тому подібні натяки не лише недоречні,, але й завдають болю!

— Все те доречне, Мейбл, що справедливе, і все те справедливе, що приводить до істини й чесних вчинків, хоча це, як ви сказали, і завдає болю. Для мене ж це пекельні муки. Та що тут казати, Мейбл: якби ви були знали, що Прісна Вода так любить вас, хіба ви погодилися б піти заміж за такого старого й негарного, як я?

— Навіщо ці жорстокі випробування, Слідопите? До чого це тільки може призвести? Джаспер Вестерн і в гадці нічого такого не має. Він нічого не каже... Нічого не почуває.

— Мейбл! — не в змозі більше стримуватися, вигукнув раптом юнак, і цим непідвладним вигуком була висловлена вся глибина його почуттів, хоча він і сказав тільки одне слово.

Мейбл затулила обличчя обома руками, й тепер уже вони обоє сиділи, немовби двоє винуватців, спійманих на гарячому, коли вони саме підкопувалися під щастя свого покровителя. Джасперові цієї миті так прикро стало за завдану своєму другові непомірну душевну гризоту, що він готовий був зректися свого зізнання. Тим часом Мейбл, так неждано: негадано зачувши те, на що вона майже несвідомо надіялася, але ніколи не сподівалася почути, так розгубилася, що й не знала, плакати їй чи сміятися. Одначе вона заговорила перша, тому що Джаспер не наважувався кривити душею перед своїм вірним приятелем; говорити ж будь-що й завдавати йому ще більшого болю він не хотів.