— Слідопите,— промовила Мейбл,— ви кажете просто страшні речі. Для чого ви все це зараз говорите?      .

— Бачите, Мейбл, я кажу страшні речі, бо й сам, як ви знаєте, напівдикий, і, боюся, не стільки своєю натурою, але й звичками.— По цих словах Слідопит силкувався був безгучно, як це він лише вмів, засміятися, але замість гортанного реготу в нього вирвався якийсь недоладний, неприродний звук — так, ніби він душився.— Авжеж, це таки й справді дико, перечити не стану.

— О, дорогий Слідопите! Найкращий мій, справжній і єдиний друже! Ви не могли подумати і, знаю, не подумаєте, ніби я хотіла саме це сказати! — вигукнула майже одним духом Мейбл, щоб якомога швидше розвіяти провідникове гірке почуття образи.— Якщо мужність, шляхетність душі та вчинків, непорушні принципи та ще багато й багато різних найкращих якостей здатні викликати шану, повагу й любов до будь-якої людини, то ви з вашими чеснотами взагалі не маєте собі рівних у цілім світі!

— Які лише в цих дівчат ніжні й чарівні голосочки, Джаспере! — вів далі провідник, але вже сміючись зовсім невимушено й природно.— Авжеж, природа, здається, навмисне створила їх для того, щоб вони втішали наш слух, коли вмовкає музика лісу. Одначе нам потрібно з’ясувати все, зрозумійте: ми повинні отут усе вирішити. Я знову питаю вас, Мейбл: якби ви були знали, що Джаспер Вестерн кохає вас так, як я, а може, навіть і більше, хоча це взагалі навряд чи можливо; що в своїх снах він бачить ваше лице, віддзеркалене в водах цього озера; що він уві сні розмовляє з вами й про вас і переконаний, що нема вродливішої, добрішої і цнотливішої, ніж Мейбл Дангем; що він не знав щастя, доки не побачив вас; що він згоден цілувати землю, по якій пройшли ви; що він за думками про вас забуває всі радощі свого заняття; що для нього нема більшого щастя, ніж утішатися вашою красою і чути ваш голос; якби ви знали це — чи згодилися б ви тоді піти за мене заміж?

Мейбл не могла б відповісти на це запитання, навіть коли б хотіла; і, незважаючи на те, що її обличчя було сховане в долонях, між ними виднівся рум’янець, і був він такий гарячий, що від нього, здавалося, червоніли навіть її пальці. Але природа й тут проявила свою владу: вибравши зручну мить, зачудована, майже пройнята жахом дівчина крадькома зиркнула на Джаспера, нібито ще не довіряючи Слідопитовій оповіді про юнакові почуття, щоб самій оцим вкрадливим поглядом прочитати на ньому всю правду, а потім умить знову стулила пальці, немовби назавжди бажаючи сховати своє лице від людських очей.

— Зважте все гарненько, Мейбл, — вів далі Слідопит,— бо неабияка справа — брати собі в чоловіки одного, коли всіма думками й бажаннями пориваєшся до іншого. Ми з Джаспером обговорили це між собою відверто, як давні друзі, і хоча я знав, що наші погляди багато в чому схожі, проте мені навіть на думку не могло спасти, що ми й тут міркуємо цілком однаково, як це з’ясувалося після того, коли ми відкрилися один одному. Джаспер зізнався, що з першої ж зустрічі ви так йому припали до серця і так зачарували його, що він назавжди втратив спокій; що голос ваш переливається в його вухах дзюрчанням струмочка і що коли він дивиться на вітрила свого тендера, йому ввижається, що то вбрання ваше розвівається на вітрі; що ваш сміх переслідує його уві сні й що він раз по раз жахається й прокидається, бо йому все мариться, ніби хтось хоче викрасти вас із «Вітрогона», де ви нібито тимчасово перебуваєте. Так, так, хлопець навіть признався мені, що він часто плаче вже на саму думку, що ви, чого доброго, можете бути в парі з кимось іншим, а не з ним.