— Сядьте, Мейбл, ось тутечки, а ти, Прісна Водо,— ось тут,— промовив він, сівши сам.— Я маю вам викласти те, що важким тягарем лежить на моєму серці, і зараз саме час позбутися цього, тягаря, доки не пізно. Сядьте ж, Мейбл, і дайте мені розважити свою душу, якщо не совість, доки я ще маю сили це зробити.

Мовчанка, що наступила по цих словах, тяглася добрих дві-три хвилини, і весь цей час наші юні герої здивовано чекали, що буде далі, оскільки обом здавалося неймовірним, щоб Слідопит мав якийсь тягар на своїй совісті.

— Мейбл,— промовив, нарешті, провідник,— ми повинні з вами чесно й відверто побалакати, перш ніж відчалювати на тендер до вашого дядька, де він, до речі, спав усі ночі після того побоїща. Солона Вода каже, що це єдине місце, де людина може бути певна, що з неї не здеруть із шкірою чуба,— далебі, воно так і є.. Але до чого я плету все це, коли в мене зовсім не те на серці! Я силкуюся бути жартівливим і веселим, та чи в людських силах примусити річку потекти назад до витоку? Мейбл, ви ж знаєте, що сержант, помираючи, заповідав нам стати чоловіком і дружиною, жити вкупі й любити одне одного доти, доки всевишній захоче тримати нас на землі, та й потому теж.

Під впливом свіжого ранкового повітря щоки Мейбл почали вже були знову займатися колишнім рум’янцем, та від цього непередбаченого звернення вони враз пополотніли, і на її личку з’явилася майже така воскова блідість, яку перед цим наклала на нього велика скорбота. Одначе вона лагідно, хоча дещо й насторожено, глянула на Слідопита і навіть спробувала усміхнутися до нього.

— Це правда, дорогий мій друже,— відповідала вона,— таке було бажання мого бідного батька, і я переконана, що навіть усім життям, відданим задля вашого гаразду та втіхи, навряд чи можна віддячити за все те, що ви для нас зробили.

— Боюся, Мейбл, що чоловіка й жінку повинні пов’язувати багато глибші почуття, ніж проста вдячність,— я певен цього. Ось ви нічого не зробили для мене, в кожному разі — нічого незвичайного, проте моє серце рветься, просто мліє за вами; отож мені здається, мало ще врятувати скальп а чи провести через ліс, щоб у тебе з’явилися такі почуття.

Щічки Мейбл запломеніли знову, і хоча вона з усіх сил намагалася усміхнутися, голос її відчутно затремтів, коли вона промовила:

— А чи не краще відкласти цю розмову, Слідопите? Ми тут не самі, як то кажуть; а для стороннього нема нічого неприємнішого, ніж слухати сімейні балачки, в яких він зовсім не зацікавлений.

— Саме тому, Мейбл, що ми не самі, і саме тому, що тут Джаспер, я й хочу побалакати про це. Сержант вірив, що я можу бути вам гідним супутником у житті, і хоча сам я й сумнівався в цьому...— так, так, навіть дуже сумнівався...— він, зрештою, переконав мене, і вам відомо, як усе було порішено між нами. Та, коли ви давали обіцянку своєму батькові вийти заміж за мене, Мейбл, і подали мені так скромно, але так зграбно свою руку, була одна обставина, як каже ваш дядько, про яку ви тоді не знали, і от я собі подумав, що буде тільки справедливо, коли я вам розповім, що це за така «обставина», перш ніж усе остаточно вирішиться. Я не раз брав пісну оленину на обід, коли не міг добути ситої, але ж, цілком природно, нема чого брати найгірше, коли можна мати найкраще.