Тік і Марія легко йшли вниз долиною. Перешкоди їм траплялися дуже рідко, а дивацтва не дуже їх підганяли. Однак це не заважало обом пильнувати, і не тому, що вони мали хтозна-які ілюзії, — просто це було правило всіх черешняків. Зрештою, малий був переконаний, що вони на правильному шляху. Тому він невтомно й весело насвистував, наслідуючи різноманітних пташок. Незабаром вони прийдуть до замку… зустрінуться з… Його мелодія стала такою ласкавою та ніжною, тремтливою й тужливою, що навіть Урсу почув усі її нюанси й ніби розкрив Тікову таємницю, бо кинув поглядом згори вниз на малого. Цей ніжний свист і врятував хлопця із золотими кучерями й теплими очима.

Велика рись, завбільшки з Цомбі, нечутно скрадаючись, ладналася до нападу. Урсу запримітив її вже тоді, коли вона готувалася стрибнути на Тіка. Крем’язень знав, що означає блискавичний укус рисі. Розпанахана сонна артерія… Смерть… Рись була всього за кілька метрів від малого. Навпроти неї, на кам’янистому горбі метрів на п’ять вище, був тільки Урсу. Марія ледь повернула голову, щоб сказати щось Урсу, але побачила, як той стрілою метнувся вниз.

Урсу не мав часу попередити Тіка й виважити стрибок. І він, і рись стрибнули одночасно. Двоє тіл зіткнулися в повітрі. В Урсу були витягнуті руки. Рись не могла зупинитися. Вона вдарилася об груди хлопцеві, але цієї ж миті залізні пальці крем’язня схопили її за горло. Рись лапою потяглася до рота Урсу, але ядуха і смерть перетворили її на ганчірку. Крем’язень стиснув руками горло звіра, ніби лещатами. Коли Урсу торкнувся землі, рись висіла в нього в руках, мов онуча. Він крутнув мертвого звіра, а потім жбурнув щосили за якийсь велетенський камінь. Там він і залишився, там і знайшли його круки, здивовані загадковою і несподіваною смертю найкровожернішого тирана лісу.

Тік і Марія лише безсило споглядали смертельний двобій людини й звіра. Ніхто з них не міг збагнути, що ж трапилося. Усе відбулося так блискавично, що вони навіть не помітили, як рись збиралася нападати Тік навіть почав докоряти Урсу:

— Навіщо ти її вбив? Вона ж така гарненька!

Він був дуже здивований, коли Урсу обняв його за плечі й погладив кучері.

Здоровань не хотів навіть думати, що могло б скоїтися, коли б він запізнився бодай на якусь частку секунди… Він затремтів…

— Урсу! — закричала Марія. — Ти поранений?

З губи Урсу цебеніла кров.

— То нічого! Я сам собі прикусив язика!

Він утерся тильним боком долоні й посмоктав поранену губу. Потім одвернувся, сплюнув кілька разів, глянув на малого, що співчутливо дивився на вбивцю вбивць, і тоді йому сяйнуло, як він любить усіх черешняків, — ладен життя віддати заради них. Але були серед них двоє, заради яких… заради яких… Він навіть не знайшов належного визначення, тільки біль стиснув горло, та й по всьому.