8

8

Віктор пропустив дівчину в білому вперед по драбині з металевими ручками. Він присвічував їй, поки вона дійшла до тунелю, а вже тоді почав спускатися й сам.

— А вони підуть за нами? — спитала дівчина, коли хлопець опинився біля неї.

Віктор засвітив ліхтарик і продовжував освітлювати дорогу. Потім спокійно відповів:

— Тільки в тому разі, коли зламають колону. Двері відчиняються лише зсередини.

Дівчина схопила Віктора за руку і сказала тремтячим голосом:

— Так не можна! Я повинна неодмінно повернутися… Хоч би на кілька секунд…

— Заспокойся! — перепинив її Віктор. — Звідти ніхто не може піти за нами… Зате ми можемо пройти туди будь-коли. Замок спеціально збудовано так, що лише з нашого крила…

Але дівчина в білому урвала його:

— Я була певна, що є ще одне крило! І воно більше, ніж наше?

— Набагато! Але схоже на те, що на твоєму плані, мов дві краплі води.

— Ви знайшли скарб?

— Скарб?! Ах, так! То зала зброї з дуже цінними речами. А ти звідки все це знаєш?

— Я знайшла старовинний документ, він був захований у моїй кімнаті. А як вам удалося прийти сюди? Адже я забула написати в листі…

— Ми теж знайшли один старовинний документ, він і привів нас до входу в замок… Ми тобі все розповімо…

Обоє обережно ступали по кам’яних плитах підземного ходу.

— Що це за люди, які тримали тебе в полоні? — спитав раптом Віктор.

— Ви їх не знаєте?

— Ще не знаю, але маю певні підозри…