— Я — готовий! підтвердив Сергій.

— Тільки не знаю, — сказав Електроник, — чи зможу я мислити, як людина.

— Ти спробуй!

— Чи зможу? — повторив Електроник, і в словах його прозвучав дивний смуток.

Найповажнішим учасником виставки був старовинний поштмейстер «Марк-121». Він вів, свій рід від першого знаменитого комп’ютера «Марка-1», який важив чотири з половиною тонни й перемножував двадцятизначні числа за шість секунд. Дивовижно повільна швидкість порівняно з десятками мільйонів операцій за секунду! «Марк-121», звичайно, лічив у тисячу разів швидше за свого дідуся, але й він, з облупленою на боках фарбою, прямолінійною формою своїх громіздких блоків, мав вигляд музейного експонату.

Все своє довге життя «Марк-121» сортував і відправляв листи в різні кінці світу. Він вивчив усі тонкощі свого ремесла, і якщо кореспонденти вказували на конверті Париж, Лондон чи Москву без зазначення країни, він знаходив їхній телефон за зворотною адресою, дзвонив, уточняв, куди надсилати листи — в столиці великих країн чи в маленькі американські міста. Поштмейстер знав напам’ять міста й сільця в різних країнах, куди найчастіше писали його кореспонденти; він пам’ятав навіть далекосхідну станцію Єрофей Павлович.

Розмовляв він повільно, глухим, деренчливим голосом, пропонував відвідувачам надіслати пам’ятні листівки в будь-який кінець світу.

Восьмий «Б» залюбки скористався з пропозиції: кожний заповнив листівку й опустив її в залізне віконечко. «Марк-121» ставив пам’ятний штемпель і відразу ж на табло повторяв адресу. Запитань у нього не було — всі листівки були заповнені грамотно.

— Пробачте, — ввічливо звернувся Електроник до старійшини, — ви чудово знаєте земну кулю, а яке місце подобається вам найбільше?

— Чікаго, центральна пошта, — пролунав після короткої паузи бляшаний звук. — Я пропрацював там усе життя.

— Значить, це перша ваша подорож? — питав далі Електроник. — Яке у вас враження?

Поштмейстер брязнув залізними стінками.

— Дорогою я нічого не робив. Вирішив, що мене відправили на звалище. Дякую вам, містере, за те, що ви випробували мене. Я можу ще придатися!

— Я такий самий учасник виставки, як і ви, — сказав Електроник і, побажавши колезі успіхів, пробурмотів ледь чутно фразу, яку вловив лише Сироїжкін, що стояв поряд: «Таке майбутнє чекає на нас усіх…»

Таратар попросив Електроника провести їх по виставці.

Насамперед Електроник показав їм зал з найсучаснішими системами — машинами Інтермашу. Вони відрізнялись одна від одної номерами й серіями, але кожна працювала по-своєму.

Машина-інженер варила сталь на далекому заводі: на кожному екрані була зображена гулка мартенівська піч. Машина-диспетчер, блимаючи сигнальними вогнями, регулювала рух на великій залізничній станції. Машина-конструктор планувала одночасно готель, океанський лайнер, космічний корабель і реактивний літак, видавала свої розрахунки й креслення фахівцям, приймала поправки, знову бралася обчислювати; на цю роботу колись ішли роки, а тепер — лічені тижні.