— Майбутнє за такими системами, як я! — з гордістю повідомив Епікак.

— Поки не зникнуть гроші, — спокійно зазначив Таратар.

— Тобто як? — злякано пророкотав Епікак. — Ви вважаєте, що я невдовзі застарію і не буду потрібен?

— Я цього не казав, — заперечив Таратар. — Працюйте собі на здоров’я.

— Дякую вам, містере, постараюся виправдати ваше довір’я, адже світ без грошей не може існувати…

Семенові Миколайовичу не хотілося ображати бездоганного касира з далекої заокеанської країни, та й до того ж він напевне не зрозумів би, що світ може обходитися й без грошей.

Восьмий «Б» залишив бізнесмена.

— Чудова сучасна система, — зазначив Електроник. — Мені до його швидкості далеко. Шкода тільки, що він займається самими грішми.

Серед інших комп’ютерів західних країн, які передбачали погоду, давали поради домогосподаркам, друкували списки вільних місць для безробітних, пропонували замовити автомобіль будь-якого розміру й форми, відвідувачів приваблювала вивіска «Хепі-енд», що означало «щасливий кінець».

Тут було гамірно й весело. Усміхаючись сліпучою усмішкою, схожа на кінозірку блондинка пояснювала гостям, що кожний відвідувач має змогу вибрати собі супутника життя, заповнивши анкету із запитаннями. Анкету опускали в металеву скриньку, де були відомості про мільйонів претендентів з різних кінців світу. Машина порівнювала анкети й пропонувала свою кандидатуру. Блондинка-робот піклувалася про утворення щасливих сімей, і тому фірма присвоїла їй ім’я «Хепі-енд».

Таратар хотів було провести свій клас мимо злощасної кімнати, але діти упросили його на хвилину зайти. Де ще побачиш таку оригінальну систему — хіба що в кіно! Треба було перевірити наукову цінність «Хепі-енд», не приймати ж на віру автоматичне щастя!

— Ви ще не доросли до таких справ! — бурчав Таратар. — Хто заповнюватиме анкету?

Всі погляди були спрямовані на нього. Восьмикласники знали, що їхній учитель закоренілий холостяк.

— Я? — Таратар розсміявся. — Гаразд, тільки через вас і заради наукової перевірки… Жарти жартами, а потім Електроник надішле цілий том моїх помилок.

— Я розумію, що це експеримент, — замислено сказав Електроник.

Узявши анкету, Таратар побіжно переглянув її і влаштував блондинці екзамен.

— Скажіть, — суворо запитав він, — хіба можна подружитися з кимось чи заслужити прихильність когось за вказівкою комп’ютера?

Обличчя робота не змінилося, коли він обернувся до Таратара.

— «Хепі-енд» не ставить такої мети. «Хепі-енд» хоче лише допомогти одній людині познайомитися з іншою, яка має цінні для неї якості. В житті такі випадки вважають таланом. Ми хочемо зробити талан частішим явищем.