На засіданні Президії ЦК сімома голосами (Молотов, Маленков, Булганін, Ворошилов, Каганович, Первухін, Сабуров) проти чотирьох (Хрущов, Кіриченко, Мікоян, Суслов) було вирішено звільнити Микиту Сергійовича з посади. Причому, лише сам Хрущов голосував однозначно «проти», решта троє скоріше утримувалася. Проте «змовники» втратили час на безплідні дискусії й дозволили Хрущову кинути на стіл свій таємний козир – Радянську Армію та КГБ. Жукова і Сєрова.

Протягом доби у Москву було доправлено вірних Хрущову членів ЦК.  Для цього використали військові літаки. До кожного з «пасажирів» було приставлено людей з Міністерства оборони та КДБ – буцімто для охорони, але усі чудово розуміли, що насправді це – конвой. На летовищі їх зустрічали заступник Жукова, начальник Головного розвідувального управління генерал-полковник Штеменко та інші товариші й проводили коротку бесіду. А далі товаришів везли у Кремль. Там – зустріч з іще одним прибічником Хрущова – Леонідом Іллічем Брежнєвим. «Товариш Брежнєв інформував членів ЦК про те, що група фракціонерів виступила проти нашого дорогого Микити Сергійовича. На самісінькій верхівці – розлом. Усе залежатиме від вашого, дорогі товариші, рішення. Вирішуйте так, як підказує вам совість комуніста. Але товариш Жуков просив передати, що Радянська Армія на боці товариша Хрущова, інших рішень армія не потерпить і не прийме. До речі, і голова КДБ товариш Сєров просив передати те ж саме» [189].

Радянські люди – вони тямущі. А радянські чиновники – і поготів. Вони краще за афганських хортів нюхом чують, на чиєму боці сила й правда, особливо якщо ця правда спирається на танки, котрі – як заявив міністр оборони Георгій Костянтинович Жуков, – без його команди з місця не рушать. До речі, товариші Жуков та Брежнєв з іншими товаришами стали на бік Хрущова не тому, що він їм подобався. Брежнєв був лише кандидатом у члени Президії. Так само, як і Жуков. І їм дуже хотілося стати членами. А членами можна було стати, лише викинувши з Президії старих членів – Маленкова, Молотова і компанію. Тому на бік Хрущова стали майже усі кандидати у члени – Микола Шверник, Катерина Фурцева, Фрол Козлов. Проти був лише один кандидат в члени Президії – Дмитро Шепілов, але там особисті мотиви.

Проте повторюся – вирішальну роль зіграли танки товариша Жукова та хлопці з чистими руками товариша Сєрова. Саме вони стали тим ломом, проти якого немає прийому у жодній боротьбі народів світу: «Члени і кандидати в члени ЦК правильно розуміли напучування начальника ГРУ генерал-полковника Штеменка, повторене ще раз для цілковитої зрозумілості генерал-лейтенантом Брежнєвим. Та й без цих побажань їм все було зрозуміло. Якщо члена ЦК у далекому Владивостоці або Хабаровську будять серед ночі і, нічого не пояснюючи і не запитуючи, везуть на військовий аеродром, упаковують в хутра, чіпляють під дупу парашут, садять в кабіну кормового стрільця бомбардувальника Іл-28 (бо інших місць для пасажирів у бомбардувальнику немає), значить, поїздка ця не суперечить інтересам Збройних Сил» (там само). Відбувся справжній державний переворот. Причому – військовий, хоча безпосередньо війська і не застосовували. Жуков, Сєров та компанія повернула на посаду Хрущова, знятого за всіма правилами більшістю Президії.