Більшість президії оголосили меншістю, «антипартійним угрупованням» з усіма наслідками, що з цього витікали. Молотов вилетів з Президії та ЦК КПРС і поїхав послом до Монголії. Маленков став директором електростанції у Казахстані. Каганович обійняв важливу посаду директора заводу в Асбесті. Булганіна вислали командувати раднаргоспом до Ставрополя, а трохи пізніше Хрущов познущається над ним, позбавивши маршальського звання, яким той так пишався.
Первухіна теж викинули з Президії ЦК КПРС, але йому пощастило більше за Молотова – погодьтеся, що посол в Німецькій Демократичній республіці – це все ж таки не в Монголії. «Примкнулого» до «антипартійної групи» Шепілова заслали заступником директора Інституту економіки АН Киргизької РСР. А от своїх рятівників Микита Сергійович не забув. У той день, коли «антипартійну групу» зі складу Президії ЦК вивели, цілу групу товаришів туди ввели. І вони стали членами. Серед них і Жуков.
Але… Але не забув Микита Сергійович і того, як Георгій Костянтинович мало не прямим текстом заявив, що армія партії не підкоряється. Бачив, що Жуков почав поводитися, мов це він перша особа держави, а не Хрущов. Та і хто такий Хрущов узагалі?! «Жукова як міністра оборони було запрошено на «урядовий захід» – прем’єру вистави, що її мав відвідати Хрущов. Ранг міністра зобов’язував бути присутнім. Жуков приїхав з дружиною і зайняв місце в урядовій ложі, у другому ряду. Коли з’явився Хрущов, зал почав аплодувати стоячки. Аплодували всі, за винятком маршала, який замислено вивчав програмку. Дружина тихо попросила: «Ну, хоч вигляд зроби» (там само). Уже давно не таємниця, що Жуков на осінь 1957 року готував воєнний переворот.
На чолі змови разом з ним стояли тодішній голова ГРУ генерал армії Штеменко та його перший заступник генерал-полковник Мамсуров, який очолив створену для цього цілком таємну школу диверсантів кількістю 2,5 тисячі бійців, про яку не знали ні в ЦК, ні навіть у Президії ЦК. При цьому голова КДБ Іван Сєров знав про змову, але не беручи в ній особистої участі, Хрущова все ж не інформував. Але плани Жукова провалилися. Бо був він тупим солдафоном і діяв примітивно та грубо. У результаті, восени його самого скинули з усіх посад, виперли з ЦК та відправили на пенсію. Івана Сєрова під приводом того, що треба укріпити кадри в Генеральному штабі, Хрущов зняв з посади голови КДБ і перевів на посаду начальника ГРУ. Так розпався старий тріумвірат, не дуже відомий, але дуже важливий на певному етапі.
Ще одним результатом подій літа-осені 1957 року стало те, що Хрущов перебрав на себе ще й посаду голови Ради Міністрів, таким чином зосередивши у своїх руках усю реальну і формальну владу. Маючи таку силу, Микита Сергійович почав «чудити» ще небезпечніше не лише для своєї країни, але й всього світу, який одного осіннього вечора опинився на межі катастрофи. Про це трохи згодом, а поки що…