Власне, тут охоронцям треба було пов’язати Микиту Сергійовича мокрими простирадлами й терміново доправити на Канатчикову дачу, аби йому ще гірше не стало. Не доправили… Зате слова про «політичне явище» численні підлабузники зрозуміли вірно: заперечуватимеш це порушення здорового глузду – поплатишся кар’єрою. А от якщо потрафиш шалапутному першому секретарю, підспіваєш та ще й спробуєш якось виконати його забаганки – станеш героєм – в усіх сенсах цього слова. Звісно, охочі стати героями знайшлися. Зараз мало хто чув про т. зв. «Рязанське диво», воно ж «Рязанський експеримент», воно ж «Рязанська авантюра», воно ж і «Рязанська катастрофа»... Першим на заклик партії (вірніше, її Першого секретаря) відгукнувся перший секретар Рязанського обкому КПРС, член ЦК КПРС Олексій Ларіонов. Був він, як і Хрущов, лисий, мов коліно, і такий само дурний.

Тому відгукнувся не аби як, а пообіцяв утричі збільшити виробництво м’яса лише за один рік! Бінго! Ларіонов миттєво став всесоюзним героєм і особистим улюбленцем всемогутнього Хрущова. На Ларіонова посипалися численні милості, про нього писали газети й знімали кіно. Звісно, одразу ж знайшлися такі, хто позаздрив підприємливому та спритному чиновникові й не побажав пасти задніх.

На прогресивну ініціативу Олексія Миколайовича відгукнулися ще вісім перших секретарів обкомів. Нікого з них чомусь теж не здали у будинки скорботи. Але пообіцяти, що за рік кожна корова народить трьох телят і вони встигнуть вирости до убойної ваги можна. Зрештою, тоді ще був при силі академік Лисенко – ганьба радянської науки, який теж обіцяв за 2 роки вивести нові покращені сорти пшениці, й теж був хрущовським улюбленцем.

Проте стару пшеницю видати за нову можна – хто наважиться викрити улюбленця Хрущова в шахрайстві, а де протягом року взяти нескінченні стада корів і легіони свиней? Де їх усіх тримати і чим годувати? Та немає таких перешкод, яких не могли б здолати комуністи! Особливо, якщо їм хочеться високих посад і нагород. Товариш Ларіонов взявся до справи. На Рязанщині під ніж пустили усе молочне стадо і навіть молодняк. Не вистачило. Тоді було вилучено особисту худобу селян – безкоштовно, під «розписку», мовляв, колись розплатимося. Не вистачило. Спробували маніпулювати цифрами (т. зв. «приписки»), але й цього не вистачало. Тоді Ларіонов наказав пустити кошти, призначені для будівництва шкіл, придбання сільгосптехніки тощо на закупівлю худоби в сусідніх областях. На кінець року Рязанська область звітувала про збільшення виробництва м’яса утричі і товариш Ларіонов став героєм тепер вже титулованим – йому було присвоєно звання Героя Соціалістичної праці. Усі розуміли, за рахунок чого досягнуто такого фантастичного рекорду. Проте критикувати не наважувалися – Микита Сергійович був у захваті. Та скільки перед касою не тупцяйся – платити все одно доведеться. Довелося й Ларіонову.