Знаєте подальшу долю Худенка, друзі? Його було звинувачено у «розкраданні соціалістичної власності». Йому дали величезний термін ув’язнення і 12 листопада 1974 року Іван Никифорович помер в одній із в’язничних лікарень Казахської РСР у віці 57 років. Чому ж усі експерименти пішли прахом? Тут багато причин. По-перше, було підраховано, що в разі переходу усіх колгоспів і радгоспів на систему Худенка, із 40 мільйонів осіб, задіяних у сільському господарстві, треба було 33 мільйони звільнити. Куди подіти таку юрму безробітних?

У промисловості була така ж ситуація: у результаті схожого експерименту на Щокінському хімічному комбінаті кількість працівників скоротилася на понад 800 осіб. Загалом по країні це виливалося у нові й нові десятки мільйонів нікому не потрібних рук. І немає коштів, аби будувати для них нові підприємства – Холодна війна та гонка озброєнь вимотує державу. Людей треба годувати тут і зараз. Та і куди селити ті мільйони людей, які виявляться непотрібними у селі? Хати ж вони з собою до міста не заберуть… Тому усі ці експерименти партія де тихенько, а де з мордобоєм, як в «Акчі», прикрила. Була й інша причина. Це лише на словах комуністичні начальники піклувалися про трудящих. Про «людину праці» співали пісні та знімали кіно. Але насправді чиновництво свято зберігало свої привілеї, зарплатню, спецжитло, спецдачі, спецсанаторії, спецавтомобілі, спецпайки та спецлікарні.

А «пролетарі» були лише джерелом оцього «спец». «Друг Брежнєва, міністр сільського господарства Казахської РСР Михайло Рогінець, відвідавши «Акчі» з недружнім візитом, побачив побудовані ланкою Філатова котеджі з електроплитами і почав кричати: «У палацах жити захотіли! Не по чину берете!» У відповідь почув, що в країні будується комунізм, за якого всі будуть працювати за здібностями, а отримувати за потребами, і різко заперечив: «Але потреби будуть різні. У мене – одні, а у вас – інші». Інший високий чин з казахського Мінсільгоспу додав: «У вас тракторист отримує 360 ре, це більше, ніж заввідділом у нашому міністерстві! Де ж тут справедливість?» [203]. Минуло півсторіччя після більшовицького перевороту. Країна урочисто й помпезно відзначала 100-річчя від дня народження Леніна, а нічого не змінилося. Усі ті самі «спецдачі», на яких зі смаком, в оточенні прислуги, жили чиновники з пещеними обличчями, які пильно стежили, щоб у якогось казахського чи українського мужика не з’явилося хати з електроплитою.

До речі. Суслова – головного ідеолога партії – називають аскетом. Скромняга такий собі. У цього «скромняги» було дві зірки Героя Соціалістичної Праці. Звичайний пролетарій у вугільній шахті міг грижу та горба заробити, але так і не стати Героєм. А Михайлові Андрійовичу – будь ласка. День народження у нього 21 листопада 1902 року. От йому першу «зірочку» вручили 20. 11. 1962 – подаруночок на 60-річний ювілей, а потім ще й на 70-річний. До святкового шоколадного тортика. Плюс 5 вищих нагород СРСР – орденів Леніна.