У вільному світі радянський ВАЗ-2101 купували хіба що для підлітків – нехай вчиться їздити, розіб’є – не шкода, бо дешевий. У грудні 1963 року – перший імпорт зерна із США, 12 мільйонів тонн для подолання кризи, коли в магазинах зник хліб. Далі СРСР проводив регулярні закупівлі, причому їхньою умовою був продаж США нафти за зниженими цінами.

У 1975 році укладено довготривалий договір, за яким СРСР зобов’язувався щорічно купувати в США 6 мільйонів тонн зерна. На початок 1980 року в США вже купували 16 мільйонів тонн. Купували ще і в Канаді, і в Аргентині, в Австралії. Станом на 1984 рік частка закупівель СРСР на світовому ринку зерна склала вже 46 мільйонів тонн. Цей період назвали вже не «Золотою п’ятирічкою», а «Брежнєвським застоєм». Радянська система не потребувала худенків з їхнім трав’яним борошном. Обходилися без нього. Як? Збільшували поголів’я худоби.

Середня продуктивність радянської корови – близько 2 тис. кілограмів молока на рік. Приблизно стільки ж дає гарна коза. Якщо у якоїсь доярки середній надій на корову складав цілих 3 тисячі кілограмів, то така доярка мала почесне звання «трьохтисячниці», її нагороджували орденами і обирали делегаткою різноманітних з’їздів. Голландському фермеру орденів не давали, зате його корови спокійно давали по 8-10 тонн молока на рік. Велика справа – матеріальна зацікавленість. Але чим більше корів – тим більше ресурсів вони потребують: корівники, скотарі, пастухи, доярки, доїльні апарати, кормороздатчики, трактори і трактористи, водогони і системи для викачки гною, повітки для сіна, силосні ями й башти, молоковози та пальне. А на все це гроші потрібні. І не лише. Силос – це кукурудза. А вона вимагає землі. А ще треба відвести поля для зелених кормів – люцерни та еспарцету. І під буряки треба. Доводиться скорочувати площі під пшеницю та жито. А зерно купувати за кордоном. От звідки взялися оті колосальні 46 мільйонів тонн у 1984 році. Та й зерно…

На благословенних, «кращих у світі» чорноземах радянської України у 70-х роках урожайність була нижчою, ніж на полях «сонячної» Норвегії. Принагідно трохи про Україну. У 1975 році валовий збір зернових в УРСР склав 699 кілограмів на душу населення. Це разом із фуражним зерном (близько половини від загального об’єму), вівсом, кукурудзою тощо. Не густо. Але в реальності було ще менше, бо Україна мала ділитися з нафтовиками (у тундрі хліб не росте), армією, республіками Середньої Азії, які боролися за перевиконання планів по бавовні. Плюс братерська Уганда и братерська Куба, братерська Північна Корея і братерська Ефіопія.