Плюс орден Жовтневої Революції. Хтось хоче порівняти дати вручення «геройських» зірок Брежнєву з датою його народження? Або ось. У квітні 1961 року він призначив Дмитра Устинова міністром оборони СРСР. Одразу ж після вступу на посаду вдячний Дмитро Федорович запропонував присвоїти видатному полководцю Л. І. Бреж нєву звання «Маршал Радянського Союзу», що і було зроблено. А через три місяці й Устинову маршальську зірку на шию повісили. Він, до слова, мав одинадцять(!) орденів Леніна, дві зірки Героя Соціалістичної Праці та ще й звання Героя Радянського Союзу. Сталін за результатами війни Героя Устинову не дав. А Брежнєв дав – 27. 10. 1978 року. Тепер додамо, що народився Дмитро Федорович Устинов 30. 10. 1908 року… І ще… У ті котеджі, після розгрому «Акчі», негайно вселилися керівники місцевого райкому партії…

Та повернімося до «Золотої п’ятирічки». Найбільша її таємниця у тому, що вона стала головним чинником, який призвів до краху СРСР. Нонсенс? Зовсім ні. Просте рішення відкрити торгівлю нафтою і за рахунок цього закрити проблемні місця у фінансування не лише військово-промислового комплексу, армії, соціальної сфери, але й дефіциту харчів, виникло ще у Микити Сергійовича. А «творчо розвинено» її було вже у часи Леоніда Ілліча. Причому розвинено вельми цікаво. СРСР продавав нафту (і газ) до Європи та США за долари, на них же закуповувалося морожене м’ясо, риба, цукор, зерно, товари широкого вжитку тощо, і завозилися до СРСР, де продавалися населенню за рублі. Неконвертовані. Це злочин.

Будь-який першокурсник факультету економіки скаже, що треба було навпаки – відкрити свій ринок для американських товарів, нехай би американські капіталісти продавали в СРСР свої товари (і зерно в т. ч.) за рублі, ці продажі обкладалися б податками, а на решту рублів американці мали б купувати ту саму нафту. «Торгувати ресурсами – торгувати Батьківщиною!» – казав Сталін. І мав рацію. Торгувати так, як це робили Брежнєв, Косигін, Суслов, Підгорний – це шкідництво неймовірне.

«З 1970 року СРСР став перетворюватися на «нафтового наркомана». Міністр нафтової промисловості Микола Мальцев згадував, що у 1980 році його терміново викликали на засідання Політбюро ЦК КПРС. Коли міністр приїхав, до нього звернувся Леонід Брежнєв і сказав, що потрібно додатково дати країні 10 млн тонн нафти, продати її і на ці гроші купити зерно в Канаді. Країна могла отримати валюту лише за рахунок продажу нафти і газу. Інша наша промисловість була неконкурентоспроможною» [204].

І недаремно саме з 1970 року спроби реформ в СРСР почали згортати, а людей на кшталт Худенка, видаляти. Радянський Союз пішов, здавалося б, найпростішим шляхом, але той шлях виявився дорогою до могили. Поясню. Починаючи зі сталінської індустріалізації, СРСР запровадив цікаву практику купівлі (або крадіжок) за кордоном технологій та цілих заводів. Але поки ви придбаєте (або вкрадете) найсучаснішу модель пральної машини або автівки, поки скопіюєте, поки запустите у виробництво, за кордоном супостат уже розробив і пустив на конвеєр більш сучасні і більш дешеві моделі. Автомобіль «Fiat 124» у 1966 році був найкращим у Європі. Але поки придбали ліцензію на його виробництво, поки довели конструкційно до умов радянських доріг, поки побудували завод, цей автомобіль уже був морально застарілим. Саме тому більшість радянських товарів були за кордоном неконкурентоспроможні й постачалися переважно до країн «соціалістичного табору».