Радянське керівництво демонструвало миролюбність, але це був вимушений крок, спроба виторгувати «передишку», оту «паузу», про яку писав товариш Фалін. Товариші в Кремлі, починаючи з Леніна, полюбляли такі «паузи». Але президент США Рональд Рейган «паузи» московському ведмедю не дав. А в «соціалістичному таборі» було гаряче. У 1968 році з величезними труднощами вдалося задушити «Празьку весну» – хоча там продовжувало тліти і після цього футбольні та хокейні матчі «ЧРСР-СРСР» перетворювалися на поля битв. Польща не тліла – горіла.

У 1968 та 1970 акції протесту довелося придушувати за допомогою війська. У 1978 році Папою римським було обрано поляка Кароля Войтилу і національно- визвольний рух спалахнув з новою силою. Вже у 1980 році створюється антикомуністичний рух на базі профспілки «Солідарність» на чолі з Лехом Валенсою. Брежнєв з Сусловим (головне Суслов, але й Леонід Ілліч теж красень) не знайшли нічого кращого, як поставити на чолі Польщі старого сталінського холуя, тупого, але по псячому вірного Войцеха Ярузельського, який, не довго думаючи, ввів у Польщі надзвичайний стан.

Щоби ви, читачі, розуміли, що це була за моральна потвора! Типовий комуняка, який топтав беззахисних і плазував перед сильним. Фрагмент переговорів Ярузельського з Брежнєвим 19 жовтня 1981 року. « Л. І. Брежнєв: …важливо, не витрачаючи часу, переходити до намічених вами рішучих дій проти контрреволюції… В. Ярузельський: Велике дякую Вам, дорогий Леоніде Іллічу, за привітання і передусім за довіру, яку Ви мені надали. Я хочу відверто Вам сказати, що я погодився на цю посаду з великою внутрішньою боротьбою і лише тому, що знав, що Ви підтримуєте мене, і що Ви за таке рішення. Якби це було не так, я б ніколи не погодися на це» [255]. Брежнєв йому «тикає», а той у відводь на «ви» і спину вигинає не згірше, ніж гнув Михайло Іванович Калінін перед Сталіним.

Тим часом кремлівські старці дедалі більше втрачали контроль над загарбаними країнами. Тліла Угорщина після страшного погрому, який їй вчинили Хрущов, Сєров та Жуков. Чехословаччина не забула підлість радянських «визволителів», які під час «Празької весни» віроломно захопили летовище «Рузіне» в Празі. Подали сигнал SOS з борту цивільного літака, а коли той з дозволу диспетчерів приземлився, з нього посунули десятки до зубів озброєних десантників. Кремлівські старигани усіх дістали. І в СРСР теж. Про «стариганів» – відповідаю. Часи Брежнєва історики визначають терміном «незмінюваність влади».

Тут така річ. Комуністична еліта віддала Брежнєву владу, але за умови збереження своїх посад. Він навіть ненависного Косигіна зачепити не міг. Косигін «рулив» Кабінетом міністрів понад 16 років. Лише важка хвороба змусила його піти на 77 році життя. Його змінив сімдесятип’ятирічний Микола Тихонов, який керував урядом до 80 років. Леонід Брежнєв перебував на посаді Генерального секретаря ЦК КПРС понад 18 років, а у віці сімдесяти одного року перебрав на себе ще й посаду Голови Президії Верховної Ради СРСР, хоч і був уже давно й безнадійно хворим (про це згодом).