На віру
На віру
М. Коцюбинський мав намір опублікувати «На віру» у львівській «Зорі» і надіслав свій твір редакторові часопису Василеві Лукичу, який відповів 17 січня 1892 p.:
«Ваша повість «На віру» наспіла теж, і я прочитав її швиденько, дякуючи дуже гарному і виразному письму. На жаль, одначе, мій превеликий, не можу її помістити в «Зорі», бо сюжет їi такий, який у нас в Галичині вважається неморальним. Вам, добродію, може се стане смішно читати, але воно суща правда. У нас взагалі «жити на віру» вважають неморальностю, так як дітей «неправих» кладуть лише в суспільності. Походить се, мабуть, з того, що у нас попи мають чималенький таки вплив на нарід, і вони дбають про те, щоб люди не жили на віру. Знаю добре, що у вас інакше, – але так як наші редактори мають великі неприємності, наколи містять щось погане про життя попів та черців, хоч би українських, так і я мав би що слухати, коли б помістив повість, котру б вважали у нас неморальною. А не треба забувати, що «Зоря» се не моя власність, а товариства імені Шевченка.
Не гнівайтесь, добродію, на мене за те, що я не в силі дати місця Вашій праці у «Зорі», – але справді годі. Вона, отже, стоїть до Вашої розпорядимості. Може, її передати «Правді»?»
Михайло Комаров, якого Коцюбинський повідомив про відмову «Зорі» друкувати твір, зауважував: «Щодо Вашої повісті «На віру», то Ви не дивуйтесь одповіді впорядника «Зорі». Тож в Галичині справді публіка переважно попівська, і вона надто вже пильнує за тією моральністю, то сама тема здаватиметься їм неморальною, а впорядчику більш або менш треба рахуватись з поглядами і смаком публіки, особливо при виданні «Зорі», призначеної для сім'ї. Інакше стоїть діло з «Правдою», там зовсім інша публіка і там не дуже-то вважають на ті кумедні погляди на моральність і з великою охотою надрукують.
Тим-то я Вам раджу написати до редактора «Зорі», нехай він ту Вашу повість перешле в «Правду», а тим часом, коли у Вас єсть чорняк, то Ви, будьте ласкаві, перепишіть гарненько обов'язковим правописом і пришліть мені до збірника, нехай буде і в «Правді» і у нас».
Задовольняючи прохання М. Комарова, Коцюбинський у листі від 3 березня 1892 р. повідомляв: «Посилаю Вам (посилкою) «На віру» і оповідання «П'ятизлотник»…не знаю, чи будуть Вам до сподоби, але я дуже дякував би Вам, коли б Ви були ласкаві справили, що можна, та написали мені свою думку щодо моїх праць». А «Зоря» (1892, ч. 4, стор. 80) у «Переписці редакції» повідомила автора «На віру», який заховався під псевдонімом Захар Козуб: «Ви, Захар Козуб. Ваша правда, але, на жаль, годі. Передамо вказаному місячникові». В. Лукич 10 вересня 1892 р. писав М. Коцюбинському: «Вашу повість «На віру» передав «Правді»; там редакція, як і читачі, вельми нею задоволені. А треба Вам знати, що «Правда» не потребує так оглядатись на все, як «Зоря», на котру дивиться остро цензура урядова, цензура передплатників, що не хотіли б бачити нічого, що б нарушувало їх чувства релігійно-моральні. Можна б, очевидно, спорити проти тому, чи іменно такі речі, як згадана повість, нарушують ті чувства, але факт єсть, що у нас в Галичині виробилась така опінія… її треба викорінювати, але дуже злегка».