Артеміс виглянув в ілюмінатор. На острові ряту­вальні команди розсаджували демонів по транспор­терах. Кораблі злітали, вмикали захист і зникали з виду.

— Ти нас трохи налякала, Холлі, — засміявся Фоу­лі. — З’явилася на двадцять миль далі, ніж потрібно. Пілотам довелося запалювати вогні, щоб ми знали, де зводити проекцію. На щастя, зараз зовсім рано, і приплив ще не почався. Маємо ще півгодини до того, як з’являться перші риболовні човни.

— Зрозуміло, — повільно сказала Холлі. — Великий бюджет і таке інше. Сул, мабуть, вогнем плюється.

— Сул? — гмикнув Фоулі. — Нехай плюється чим завгодно. Його два роки тому зі служби викинули. Уяви собі, цей зрадник хотів лишити на погибель усю Восьму Секцію. Він так і написав у пояснюваль­ній записці.

Холлі вчепилася в сидіння.

— Два роки тому? Як же довго нас не було?

— Ой, — клацнув пальцями кентавр, — я ж не мав так казати. Вибач. Урешті-решт, це ж так серйозно, як тисяча років.

— Як довго, Фоулі? — не відступала Холлі.

Кентавр трохи подумав.

— Гаразд. Вас не було майже три роки.

Кван поплескав Артеміса по плечу.

— Три роки! Гарна робота, Хлопче Бруду. Ти доб­ряче попрацював, щоб витягти нас сюди. Я навіть не сподівався потрапити в це століття.

Артеміс був приголомшений. Три роки! Батьки не бачили його три роки. Як же вони страждали? Як він міг так із ними вчинити?

Фоулі намагався заповнити незручну тишу сло­вами.

— Мульч продовжує працювати в детективному агентстві. І воно навіть процвітає. У нього тепер но­вий партнер. Ніколи не здогадаєшся хто. Дуда Дей! Іще один злочинець звернув на стежку закону. От він почує, що ти повернулася! Щодня мені телефо­нує. У мене вже хвіст болить пояснювати цьому гно­му основи квантової фізики.

Холлі взяла Артеміса за руку.

— Існує лише один спосіб це витримати, Артемі­се. Подумай, скільки життів ми врятували. Вони вар­ті цих кількох років.

Хлопець дивився просто перед собою. Най­більшою катастрофою для нього було б загинути в тунелі. На другому місці — повернутися через кіль­ка років. Саме це і сталося. Що сказати? Як усе по­яснити?

— Мені потрібно додому, — сказав він. І зараз він був дуже схожий на звичайного чотирнадцятиріч­ного хлопчика. — Фоулі, розкажи, будь ласка, пілоту, де я живу.

— Кожному агенту безпеки під землею відомо, де живе Артеміс Фаул, — гмикнув кентавр. — Але так далеко тобі летіти не доведеться. На тебе чекають на березі. І вже давненько.