Колиба втрималася, вода її відразу не відтяла, але невдовзі доступ до лісу став важким, а потім і зовсім неможливим. Оточений водою, обжитий і ретельно стережений півострів роївся від худоби, клубочився людьми, а пуща, хоч і була поваленою, та тим більш затято, ба, скажено, захищала півострів, немов розчавлена ядовита потвора, яка хоч і глибоко захоплена смертю, з останків потужного тіла вже калічить не зубами, а кістьми, пробитими через розплутану шкуру, і не лапами чавить, а душить петлями випущених кишок, заливає жовтою юшкою і калом. Тільки на небагатьох висунутих у яр стежках ще тримався «набій», тобто сніг, міцно втовчений стяганням колод і притоптаний ногами. Але, починаючи від осовні, тобто від очищених вирубкою сонячних лужків і схилів, лилися з лісового трупа закалюжені липкі нутрощі, затоплюючи жахливий смітник джеґі, тобто лісових відходів. У порівнянні з таким бездоріжжям, навіть крізь найбільш збиті гущавини молодняку легше було продертись, через всі ці смерекові чигри і туршєки, букові і яворові гущі або ялівцеві чи мішані джемори, пружні і завзяті, часто колючі, вони, правда, нікого не пропускали, але поступалися перед сокирою і становили острівці суші, пристанище від болотяного потопу. Та відколи вирубали молодняк на курені і на підстилки, то таких острівців поблизу колиби було небагато. Всього лиш кілька кроків за півостровом, а далі тільки крок чи два від набою, то купчастий сніг обліплював ноги брудними брилами і затягав до ще більш несамовитої флєґи, каші із водянистого пожовклого снігу, змішаного знизу з мацьколою напівзамерзлого лісового чорнозему. Відійти від набою було важче, ніж взимку від стежки у найгіршу заметіль, а можливо й більш небезпечно. Вриті у флєґу і загорнуті глибоко у ній залишки джеґі, потрощені ломаґи, грубі коренища, тобто корняги, рештки потужних відземків, тобто штовбури, гниючі вже спорохнявілі і заново намочені сплетені віверниці, тобто фрагменти вивернутих коренів, тільки й чекали, щоб засмоктати, щоб зненацька влупити по голові, вибити око, вхопити ногу і зламати, чи щонайменше сильно поранити.

Коли робітники спустили рештки дерева, доступного від набою, то спробували хоч якось дістатися до найближчого порташа, загрузлого в болоті. Намарно! Глибока флєґа і мацькота, невідомо з дном чи без дна, і затоплена у ній джеґа, заблокували доступ з іншою суворістю, яка була ще більш сувора, ніж недавно ще сковані морозом снігові могили, щільніше, ніж сама ніч.

Панцьо, який зазвичай з недовірою підсміювався, тепер переживав.