Прийшов день, коли гаті наповнилися водою, і Савіцький наказав спустити воду для проби у присутності всього бутину. Вода хитро засичала, потім загриміла, розпогодилася і розспівалась. Під музику води бутинарі заспівали на два голоси новий круглєк.

У короткому житті панича-рисі гать була ще більшою перемогою, ніж риза. Ми старі, коли бачимо молодість, похилену над тією мутною хвилею, що хлюпоче з джерел долі — над майбутнім, відводимо очі. Неохоче думаємо про те, що молодість така, яка не зазнала й хвильки відпочинку, ані іншого задоволення, крім бурхливої надії задля надії, може швидко вичерпатися.

Гаті стояли золоті, новенькі, над ними альтанки-каплички, під ними дараби, що носами винюхували водяні шляхи. Бутин вдався до останньої дощечки, до останнього кілочка. Лише будівництво тартака відклали до осені.

Ordnung[62]

Якби Фока найняв для робіт наставника, ба, підбурювача, немовби острогу проти лісового сну, то не знайшов би кращого від того, який сам появився. Хоч все і вдавалося, хоч гать успішно і поглиблювали, хоч загати й зростали, а води назбирувалися, то ніхто інший як Панцьо кожного ранку, а ще більше ввечері марудив і провокував:

— Ого, шкода праці, все пропало, нічого з цього не вийде.

Цим він більше ефективно заохочував працювати всупереч, ніж якби заклинав, закликаючи до роботи, і обіцяв золоті гори. Від весни Панцьо, якийсь більше неспокійний, дратувався будь-чим, а навіть сам чіплявся. Любив полякати невідомим чи двозначним слівцем, часом навіть жваво зачепити когось якоюсь приманкою, але не хотів пояснювати, немовби для того, щоб цікавіть ятрилася, наче ранка. Тоді висміював зверхньо бутинарів, ніби це вони були якимись приблудами, а він міцним ґаздою на своєму подвір’ї. Та переважно всіх смішив. Адже той чи інший, кому цього вже було забагато, гаркнув на дідугана, а Матарга бурчав, що оскільки той вже перезимував, то можна було б йому щось там капнути, заплатити якусь копійчину, та й нехай би йшов собі з Богом горщики латати.

Фока не погоджувався:

— Пригодиться, нам такий потрібен, як чорт Богові.

Старий Кочерган жваво підтримував:

— Так, так. Чим більше той дорікає і покривляється, тим краще Господь поправить. Потрібен.

Увечері після пробного запуску гаті Фока весело звернувся до Панця:

— Ну, що ж, гаті виграють, порядочок?

Панцьо махнув рукою з капітуляцією і зізнався:

— Це називається «орднунґ», а від цього найбільший страх.

Фока посміхнувся.

— Боїтеся повені? Коли гать в порядку, то немає чого боятись.

Панцьо зірвався, наче поранений, збудився незрозуміло.