Як тільки луснула зима, щоночі стріляв лід на всіх болотах Попадинця, неначе шеренги стрільців, розставлених у засідках при полюванні на звіра. Потім притоки загули грізно, брудні вали скочувалися до Пападинця, перевертаючи перешкоди, зносячи гнилі колоди і запори з глини. Та мохи швидко стрясли сніг, льоди розтанули, мутна вода проясніла, а притоки Попадинця, розчепірені широкою та плиткою мережею на плоскогір’ї пущі, знову замаскувалися якнайтихіше. Затягнулися, ніби й не народжувались з підземних вихлюпів, ніби не розгулювалися щойно, ніби це не вони беруть участь дещо нижче у гучних габах і гуках Черемошу, ніби збираються навічно заціпеніти у сонних болотах. І тільки пласкі, жовто-тлусті жуки, звані плавцями, плюскалися на принишклих колодах, тільки форелі срібно порскали поміж чорнобережжям. Після вирівнювання поворотів, як вдалося, після поглиблення в міру можливостей, притоки знову пригадали собі свій рід, задудніли в’юнкою погрозою материнських підземних вод. По ночах вони навіть непокоїли схлипуваннями, зойками, неначе болісно тягнули води на допомогу з самого пупка землі. Але на всіх них чигала викопана яма, спільна гать. Вони вливалися покірно, а людям здавалося, що цієї ями вистачить для всіх вод, які підкрадалися. Гать заповнилась, води тихнули.

Тимчасом Цвилинюк разом з Савіцьким і Кочерганами збудували над кожною гаттю для керівників сплаву, званих гатярами, криті дашками криївки. Це були восьми-сторонні альтанки з кругляка, відкриті від половини аж по дах. Восьми-спадистий дах кожної альтанки, кожен із двома покровами, верхня з котрих, як фалда піднята на висоту долоні, заходила на нижню, було увінчано нагорі куполом і завершено хрестиком, як на капличці. Для кожної альтанки Цвилинюк вирізьбив по одному яворовому хрестові і помістив кожного в куті, немов вівтарчик. Всередині і зовні бігли вздовж стін суцільні лавочки з опертям. Від опертя вверх аж під дах простір був відкритим так, що ті, хто сидів всередині і зовні, могли між собою розмовляти.

Відразу ж приготували дараби, зв’язуючи гужвами і линвами нерозрізані, цілісні стовбури молодих смерічок, підбираючи по однаковій довжині кругляки для кожної тальби, тобто — фрагменту дараби. Зв’язували міцно, але вільно, задля того, щоб несені водою колоди могли плавно підскакувати на підводному камінні. Крім того, колоди тоншими носами складали вперед тальби, підрізаючи їх знизу до рівного, щоб без зачіпання каменів вони легко прослизали, не збиваючись з напрямку. Обидва зовнішні стовпи кожної тальби Савіцький ще й зчепив залізними клямрами, поєднуючи їх дротяною зв’язкою задля того, щоб вони зберігали цілісність при потрясіннях.