Звідки міг узятися сум на обличчі в цього чоловіка, який навіть за вбитим братом не сумував, у якого нема ніякої рідні, бо йому ніхто не потрібний, для якого служба — це і дружина, і діти, і любов? І все-таки туга й пригніченість прозирали з його очей, постави, із кожної риси обличчя, як і в будь-якої іншої людини.

І чим більша мука відбивалася на його обличчі, тим нижче падала його голова, та коли здавалося, що він ось-ось засне, він раптом підняв руку посеред Махмутової розповіді й зупинив його, навіть не дочекавшись кінця речення про котів і мишей.

Махмут, не збентежившись і не злякавшись, покірно замовк і став спокійно чекати, що той скаже.

Авд-ага запитав тихо:

— Чому Осман дав тобі це місце?

— Він знає, що я чесний і працьовитий. Тому й дав мені це місце.

— А чому не взяв його? — Авд-ага показав на мене. — Він, як і ти, не любить працювати, але принаймні чесніший за тебе.

— Негаразд минуле згадувати, Авд-аго. З кожним усяке траплялося в молодості, і я за це сповна заплатив. Чого ж ти про мене судиш по тому, який я був, а не по тому, який я став?

— Який ти став — я цього не знаю. Не знає й Осман. Який ти був — це я знаю. Знає й Осман. Чому ж тоді він дав тобі це місце? Ти ж навіть не торговець.

— Знаєш що, Авд-аго, — сказав Махмут тоном людини, яка знає собі ціну і яку грубо принизили. — Ти запитай про це Осман-агу, а не мене. Він краще знає.

— Якщо треба буде, і його запитаю. А зараз питаю тебе. Чому він дав тобі це місце?

— Відверто кажучи, твоє запитання образливе.

— Не знаю, образливе чи ні, але мені треба це знати.

І вони замовкли.

Махмут почав розтирати свою хвору ногу, страх і кривда завжди нагадували йому про неї.

Авд-ага сумними мертвотними очима дивився на Махмута, безперечно, шкодуючи, що голова в нього не скляна або що не може розбити її, щоб у Махмутовому мозку знайти відповідь на запитання, яке привело його сюди.

Ні один, ні другий, видно, нічого не знали. Махмут був упевнений, що йому поталанило — знайшлася людина, яка нарешті відкрила його торговельні здібності і дала йому відповідне місце. Усякий інший здогад, який би він не був, для нього образливий, та й нічого іншого він не міг собі припустити. Авд-ага ж, навпаки, думав, що тільки останній дурень ні з сього ні з того міг узяти Махмута до себе на службу. Осман не дурний; у такому разі, повинна бути якась причина для такого нерозумного вчинку. Яка? Чи він чимось заборгував перед Махмутом, чи це плата за якусь послугу? А Махмутові послуги завжди сумнівні, Авд-ага це добре знає, отже, зроблено щось протизаконне, і це треба з'ясувати.