— Чому Осман не дав цю роботу тобі? — запитав він.

— Навіщо це мені?

— Ти хочеш чогось кращого?

— Я нічого не хочу.

— А з чого живеш?

— Краду, грабую, убиваю — як коли.

— Я бачив тебе на похоронній відправі по Авдії Сарані.

— І я вас бачив.

— Чого ти там був?

— Не знав, що це заборонено.

— Про що ти розмовляв із старим Омером Сараною в нього на подвір'ї?

На щастя, Осман попередив мене і я подумав про це заздалегідь.

— Чув, що в нього є добрий тютюн, хотів купити.

— І купив?

— Ні. Не було в нього.

— Після того його сини подалися з конем по Авдію.

— Цього не знаю.

Я згадав Османову пораду, що іноді корисно вистрілити першим, і запитав:

— Від чого він помер? Кажуть, був ніби здоровий.

Він подивився на мене пильніше й проникливіше, ніж досі, і я пошкодував, що вихопився зі своїм запитанням. Може, він і не дуже розумний, але робити з себе дурня не дасть. Нічого не відповів мені, і це була найгірша відповідь, мовби сказав: ти ще мене питаєш!