Ось яка причеплива чужа підозра! Вона точить тебе і тоді, коли ти знаєш, що людина не винна.

Якщо справді не винна!

А що, коли це не так, коли досвідчений ловець Авд-ага на правильному шляху?

Ця думка мене ошелешила.

Неможливо, я знаю, що це не так!

Але думка не може зупинитися і проти моєї волі переходить межу, яку їй поставила моя свідомість, і тягне мене в прірву уявної можливості.

Якщо так, тоді все легко розплутується і стає зрозумілим.

Осман послав Махмута домовитися з начальником фортеці, він для цього найбільше підходить, бо Махмутові ніхто не повірив би, якби він і зрадив. Махмут потім настирливо домагався зустрічі з Османом, щоб одержати винагороду за свою послугу. Осман всіляко уникав його, щоб не викликати зайвої підозри, а Махмутова суперечка з сином стала Османові за гарний привід, щоб виконати свою обіцянку.

Усе сходиться. Тільки не сходиться те, що мене пошили в дурні, але це їм байдуже. Вони спритно провели гру, приховуючи все, я був для них свого роду ширмою.

Усе сходиться. Точно так, як Осман міг задумати. Люди для нього лише засіб, то чому я мав би бути винятком?

Але Махмут? Як він міг стільки прикидатися? Я гадав, що знаю все про нього, вірив, що він і сякий, і такий, але щоб він щось приховував — бути не могло! Він, бувало, таївся з якоюсь дрібничкою, мовчав про неї годину або й день, а потім усе викладав як на сповіді, з полегшенням звільняючись від своєї таємниці, мовби скидав тягар із себе. Він був для мене мов доходжала безтолкова дитина з голубиною душею і тим дорогий мені. Але якщо він грав увесь час переді мною роль, то він смердючий доходжалий шахрай, якого я знати не хочу. Порвав я з одним Махмутом, цим теперішнім. Невже доведеться рвати і з колишнім, неіснуючим?

Похмурий від сумнівів, я глянув на Махмута. І він подивився на мене, занепокоєний, мовби відчув мої думки й розкаювався. Як і раніше, він був безпорадний, і мені знову стало жаль мого Махмута, але цьому я не простив. Будь-хто може дурити мене, тільки не друг.

Авд-ага мовчав, ворушачи щипцями жар, який почав пригасати. Чого чекає, чому не йде? А може, він взагалі не піде й сидітиме отак з Махмутом коло жаровні, доки обидва мовчки охолонуть, як той жар, і мовчки помруть. Обвинувач залишиться без доказів, оскаржений — без покари.

Але напівмертвий Авд-ага, на жаль, ще живий, він випростав свою кремезну спину й глянув на мене.

Невже до мене дійшла, черга?

Голос у нього тихий, втомлений, сумний. Я збуджений, жовчний. Ні ти, ні я не маємо охоти розмовляти — чого ти хочеш від мене?

Але він виконує обов'язок і не знає, що таке втома.