МЕРІЛІН: Ти про тих пацанів, що у твоєї мами вкрали кактус?

ТОБІ: Дітям не потрібний кактус шістдесятирічної жінки. Навіщо він їм? Мабуть, покинули десь у закутку. Ще й сміялися. Мабуть, і не полили його.

МЕРІЛІН: А я скажу, що коли якісь козли махають тобі на прощання твоєю відрубаною рукою, яку вони ж і відрубали, то ти від цього стаєш дуже рішучий.

ТОБІ: Знаєш, хоч я дуже не люблю цього типа. Він дуже рішуче падло. Я рішучіших падлів не бачив. Якби йому загадати робити щось хороше — чистити це, як його, довкілля, то довбане довкілля було б уже чисте. Ніхто не розливав би зі свого корабля нафтові забруднення на голови тюленям, якби це падло було поряд! Бо це падло вилізло б на корабель і всіх би повбивало! Ніхто б нічого не забруднював! Не було б ніяких переговорів! Просто голови летіли б! Тюлені сиділи б і ластами ляпали, а голови котились би по палубі, дивились би на тюленів і не розуміли б! І я ще одне тобі скажу про цього довбаного білопузого виплювка...

Раптом шибка у вікні розлітається від шматка арматури, що його Кармайкл кинув з пожежної драбини. Він застрибує всередину й дивиться на каністру. Наколка «love» на кісточках пальців уже незаліплена пластиром.

КАРМАЙКЛ: Де моя свічка?!

ТОБІ: Вона... Її реєстратор забрав!

КАРМАЙКЛ: А хто порозкидав мої дрипані руки по всій дрипаній підлозі?!! Це гірше, ніж свічка!!

ТОБІ: Я знаю, я знаю — реєстратор! Він зайшов і наче сказився!

КАРМАЙКЛ: Ага? Ну, потім з ним розберуся.

ТОБІ: Зараз розберіться!

МЕРІЛІН: Зараз розберіться!

КАРМАЙКЛ: Зараз, кажете, розібратися? Га?!

ТОБІ: Чи не треба! Як хочете!

МЕРІЛІН: А ви... ви знайшли руку там, де ми сказали, вона була?

КАРМАЙКЛ: Чи знайшов? Оце буде відповідь на твоє питання?

Кармайкл бере каністру й починає поливати бензином їх обох.

ТОБІ: Слова «Ні» вистачило б!