КАРМАЙКЛ: Мерілін, ти знаєш, скільки людей хотіли мене намахати за ці двадцять сім років? Знаєш, скільки людей думає — це весело: якийсь тип з однією дрипаною рукою хоче знайти свою другу руку, знаєш, скільки людей думає, що це весело — намахати його, бо він такий смішний, бо хоче повернути те, що по праву належить йому?! Знаєш, скільки таких людей було в цій країні за минулу чверть дрипаного століття?
МЕРІЛІН: Багато?
КАРМАЙКЛ: Так, багато! До чорта! І ви — ще двоє таких!
МЕРІЛІН: Ми не ще двоє таких! Ми не думали, що це весело!
ТОБІ: Ми хотіли урвати трохи бабла! Ми не хотіли вас образити!
КАРМАЙКЛ: А я образився!
МЕРІЛІН: Ми бачимо, що ви образились. Бо це образливо.
ТОБІ: Але ми в основному таким не займаємося...
МЕРІЛІН: Ми торгуємо «травою»!
ТОБІ: Торгуємо «травою». Руками не торгуємо.
МЕРІЛІН: Ми цю руку взяли в музеї, у відділі аборигенів.
ТОБІ: Ми не хотіли, щоб було жорстоко. Ми хотіли вас кинути на пару соточок баксів.
МЕРІЛІН: Ми ж навіть ціну не заломили. Ми не заслужили смерті!
КАРМАЙКЛ: Заслужили, якщо я поливаю вас бензином.
МЕРІЛІН: Ми вмремо через нещасні п’ятсот баксів?
КАРМАЙКЛ: Правильно!
МЕРІЛІН: Чесно кажу — це надмірна реакція з вашого боку. (