— Аварія руля...

— Тример...

— Гальма...

— Тріснуте крило...

— Якби він мав зіпсутий тример або тріснуте крило, — сказав хазяїн Йосифа, — то давно б уже валявся грудою уламків.

Жінка в чорній «таблетці» заплакала. Ще хтось зашепотів молитву, проте це був сценічний шепіт: кожне слово молитви за здоров’я чітко бриніло в розпеченому повітрі, й за мить запанувала тиша, немов у костелі.

Несподівано двигуни загучали знову. «Ілюшин» повертався від затоки. Він стрімко знизив політ, хитнув кілька разів корпусом, а потім знову, відмовившись від посадки, промчав над летовищем, — ніби його було прив’язано до невидимої нитки.

— Той пілот, мабуть, п’яний! — верескнув молодик. — Ще секунда, і він не підняв би машину в повітря! Що за кретин!

— Ні-ні, — озвався чоловік із таксою. — Просто він не може випустити шасі. Усе зрозуміло, шановне товариство.

— Господи Боже! — крикнула жінка в «таблетці» й витерла сльози. — Як це — не може випустити?

— Не може розкрити замковий механізм шасі, шановна пані. Це називається блокада коліщат.

— Ну, і що тепер буде?

— Побачимо. У найгіршому разі посадка на «пузо». Без шасі.

— Без шасі. О Боже!

— Таке буває. Коли я приземлявся в Галіфаксі, шановне товариство, на важкому, як танк, «ланкастері», ми мали схожу пригоду.

— І що? І як це скінчилося?

Погляди всіх присутніх були обернуті до Йосифового хазяїна.

— Нормально, — відказав той спокійно і навіть нібито з певним удоволенням. — Навігатор зламав три ребра, а стрілок розбив собі голову, отут, на чолі.

— А ви?

— Я мав кілька синців. А потім — тритижневу відпустку в Шотландії. Правда, Йосифе?