— Бачите, він сам не хоче. Треба його із пляшечки годувати.

— Нічого, захоче. Дивись, як інші матері годують, зціджуй молоко, вчися. Ти, сподіваюся, не збираєшся відмовлятися від дитини?

Вся палата, затамувавши подих, чекала на її відповідь.

— Ні, — сказала Яга. — Не збираюся.

Довелося годувати під пильним наглядом няньки. Всі інші діти їли, а її дитина плакала, відверталася, раз у раз випльовувала пиптика. Яга ладна була трусити те маля, як колись товстощоку Наталку, так воно їй набридло. Але ж має бути якась причина! Вона зцідила в склянку кілька крапель молока якогось дивного блакитнуватого кольору, спробувала його на смак — молоко було гірким! Зцідила з другої груді — ще гіркіше! У Яги запаморочилось у голові, вона віддала дитину, лягла, заплющила очі. «Бідне дитя! Чим воно завинило? Твоя мати так тебе не любить, що молоко в грудях стало гірким. Може, навіть отруйним. Не мати, а справжнісінька гадюка».

Вона прокинулась удосвіта, вийшла в коридор, спустилася сходами. Двері були замкнені. Нічого, можна вийти через вікно. У грудях закололо, на сукні з’явилися вологі плями від молока. Яга мазнула пальцем, спробувала на смак. Молоко було солодким. Нагорі відчинилися двері, почувся дитячий плач. Плакала лише одна дитина, Яга відразу впізнала, чия. Це був її син. Всі діти спали, сито плямкаючи губами у сні, тільки один хлопчик, якого нагодували гірким отруєним молоком, кричав від голоду, а мати в цей час ішла від нього геть назавжди.

— Цить ти, щеня! Верещить усю ніч, як скажене, — втомлено вилаялася няня. Бліда мов смерть, розлючена Яга тінню злетіла нагору, шкодуючи, що не взяла сюди Гришиного ножика.

— Ти як на дитину сказала?

Няня здригнулася, перехрестилася, так налякала її темноволоса фурія з палаючими як жар очима, котра виникла наче з-під землі.

— Та що я такого сказала? І не пам’ятаю вже.

— Неси сюди дитину.

— Яку?

Яга погрозливо сіпнулася вперед, няня підскочила, мов ужалена.

— Того, що плаче? Вже несу.

Яга притулила до грудей заплаканий згорточок, прихилилася до стіни. Дитина жадібно заплямкала, присмокталася гарненько, затихла. Ягу охопило блаженство, вона зняла пальцем білі краплинки зі щічки, лизнула. Молоко справді було солодким.

— Я в палату піду, — сказала Яга вже досить миролюбно. — А на дітей не можна говорити таких слів, вони ні в чому не винні.

* * *

Ягу виписали з пологового будинку через тиждень, теплим, білим від сонця липневим ранком. Зустрічати її прийшла ціла компанія: Василь, Соня з Вовчиком, Оленка з Юрою, Валерій Володимирович, Гриша, навіть Оленчина мама-завуч прийшла подивитися, що це за кавалер у Яги такий багатий, і переконатися остаточно, що це все-таки не фізик. Няня не знала, кому віддавати дитину.