За подвір’ям, за голими деревами, було видно, як височіє біла споруда. Тарнавський зауважив, що поява цієї споруди тут його зовсім не дивує. Навпаки, це було ще одне підтвердження того, що він мислить ситуацію правильно.

— Все-таки, це вражає, коли натрапляєш на те, про що сам колись приблизно писав, — сказав Макс Алісі, киваючи у бік споруди.

— Ти про що? — здивувалася вона, але недоговорила. Гучне високе дзявкотіння рознеслося на всі навколишні сади, порушуючи тишу закинутого села, в якому досі було чутно лише цвірінькання розімлілих на теплі горобців та покаркування ворон. Макс відірвав погляд від білої вежі маяка й огледів хату, біля якої вони зупинилися. Будинок баби Люби, невеликий, одноповерховий, з геть зарослим травою подвір’ям, справляв враження здичавілого, якби не маленький песик, що виліз раптом з-під порога і кинувся їм назустріч, люто гавкаючи. Макс помітив миску біля буди, в якій були залишки якоїсь каші, і зразу стало зрозуміло, що в будинку хтось живе.

— Жуліку, це я, — присіла Аліса радісно до песика, скидаючи зі спини рюкзак і ставлячи його на землю біля себе. Песик гавкнув кілька разів невпевнено і, ще раз принюхавшись, чи то дійсно згадав Алісу, чи, може, вирішив, що просто так треба, і став лащитися до неї, з усіх сил мотаючи на різні боки своїм куцим хвостом. — Ой ти ж мій маленький... Жуліку...

— Кто там? — почулося з хати.

— Ба, це я! — гукнула Аліса, і на порозі з’явилася стара, зігнута жінка, що опиралася на паличку. Без страху вона подивилася спершу на Тарнавського, а потім під сходи, на чорнявенького Жуліка й на дівчину.

— Кто ето? Аліса, ти?

— Та це я, баб! — Аліса облишила Жуліка і, підскочивши до старої, міцно обійняла її.

— Зачем же ти опять прієхала, дєтка? — прошамкала баба Люба. — Я же казала по тєлєфону, тут сєйчас опасно, дєточка...

— Ба... — хотіла щось сказати Аліса, але не змогла і, обійнявши її та сховавши обличчя в неї на грудях, замовкла, затрясшись у риданнях.

Баба гладила її по голові.

— Ну заходітє. А єто с тобой?

— Та, ба.

— Женіх?

— Нє, ба, друг.

— Друг? — недовірливо перепитала баба. — Ну заходітє.

***

У сінях у баби Люби було темно і холодно, але в кімнаті від увімкненого та розжареного калорифера йшло приємне тепло. Тарнавський сів на диван поруч з калорифером, роздивляючись зацікавлено хату, принюхуючись, торкаючись невибагливих радянських ще меблів долонею.

— Ба, ми тобі гостинців принесли, — викладала Аліса на стіл продукти.