Після одного з таких маневрів, добігаючи вже до кінця мосту, ми раптом наткнулися на Отамана Петлюру. З ціпком у руках, із стурбованим обличчям, увесь час в русі, нервово даючи розпорядження, Отаман зразу напосів на мене: «А ви чого тут граєтесь?» Ми зразу показали Отаманові: «От там… броневик.» – «Ну, то котіть гармату!» Ідея була дуже добра, але ж ми не знали, де наші гармати, і чекаючи на них, дійсно таки «грались». Разом з Отаманом ми всі висипали на міст дивитися на броневик, який грізною чорною плямою вимальовувався на середині мосту. Побачивши велику групу, він раптом запустив по нас чергами. Ми заховалися за останнім виступом. Хутко подійшов до мосту хтось із штабу. «Ну, чого вони там гавляться? Давайте сюди гайдамаків!» – сердито звернувся до нього Петлюра. За деякий час по шосе з Слобідки ми побачили групу артилеристів, які котили тяжку гармату… Гармату теж хутко покотили вперед і з нею пішов Отаман Петлюра. Пропустивши другу сотню гайдамаків, ми рушили по мості. Цікаво було дивитися, як по Київських горах червоними плямками розсипалися гайдамаки і з боєм хутко підіймали вгору. Мимо нас пройшла кінна «Отаманська сотня»; її ми бачили вперше. Підіймаючись вгору, памятаю, проходили повз великого двору, де стояли бельгійські частини. Вони висипали нам назустріч, били в долоні і кричали «Вгаvо! Bгаvо! Hajdamaky».

Після одного з таких маневрів, добігаючи вже до кінця мосту, ми раптом наткнулися на Отамана Петлюру. З ціпком у руках, із стурбованим обличчям, увесь час в русі, нервово даючи розпорядження, Отаман зразу напосів на мене: «А ви чого тут граєтесь?» Ми зразу показали Отаманові: «От там… броневик.» – «Ну, то котіть гармату!» Ідея була дуже добра, але ж ми не знали, де наші гармати, і чекаючи на них, дійсно таки «грались». Разом з Отаманом ми всі висипали на міст дивитися на броневик, який грізною чорною плямою вимальовувався на середині мосту. Побачивши велику групу, він раптом запустив по нас чергами. Ми заховалися за останнім виступом. Хутко подійшов до мосту хтось із штабу. «Ну, чого вони там гавляться? Давайте сюди гайдамаків!» – сердито звернувся до нього Петлюра. За деякий час по шосе з Слобідки ми побачили групу артилеристів, які котили тяжку гармату… Гармату теж хутко покотили вперед і з нею пішов Отаман Петлюра. Пропустивши другу сотню гайдамаків, ми рушили по мості. Цікаво було дивитися, як по Київських горах червоними плямками розсипалися гайдамаки і з боєм хутко підіймали вгору. Мимо нас пройшла кінна «Отаманська сотня»; її ми бачили вперше. Підіймаючись вгору, памятаю, проходили повз великого двору, де стояли бельгійські частини. Вони висипали нам назустріч, били в долоні і кричали «Вгаvо! Bгаvо! Hajdamaky».