Я закінчила роботу над першою версією цієї книжки навесні 2020 року, саме тоді, коли по всій країні ширився COVID-19, а колишній президент давав йому образливі, расистські назви, як-от «кунг-флю[63]» та «китайський вірус». Мені траплялися статті про літніх китайців, яких обпльовували, піддавали фізичним і словесним нападкам, робили з них нелюдів. Я думала про своїх батьків, яким було близько п’ятдесяти, і боялася, що з ними станеться те саме.

Уявляючи Дайю, Нельсона та їхні друзів, я міркувала: «Як мало змінилося». В епоху Трампа, а потім і в посттрампівському світі, для мене стало ще важливішим нагадати людям — не історикам і вченим, а моїм друзям, колегам, перукареві, — про те, на що були здатними раніше та й досі спроможні Сполучені Штати.

Містечко Пірс — белетризована версія справжнього Пірса у штаті Айдахо. До того ж саму історію та її обставини вигадано. Більшість подій — убивство власника магазину, причетність лінчувальників і повішення — відбулися насправді, однак я змінила імена деяких осіб. Також правдивими є численні звірства, акти насильства та мікроагресії, з якими стикаються герої роману. Якщо для широкої громадськості пам’ятні таблички є одними з небагатьох свідчень цих кричущих випадків насилля проти китайців, і є загроза, що вони можуть бути переписані або знищені, тоді що нам дасть змогу зберегти пам’ять про ці події? Я хотіла розповісти історію не лише про п’ятьох повішених китайців, а про все — закони, тактику та співучасть, які призвели до цієї події й багатьох інших. Сподіваюся, ця книжка перенесе історію антикитайських настроїв у Сполучених Штатах зі сфери наукових праць і досліджень у нашу колективну пам’ять.

* * *

Ця книжка не з’явилася б на світ без досліджень, і за них я вдячна історикам і науковцям, на праці яких спиралася. Тож нижче я з найщирішими намірами хочу перелічити наукові доробки, які стали основним джерелом інформації для цієї книжки, та висловити подяку їхнім авторам.

Історію про Нюва та Лінь Дайю взято з роману Цао Сюеціня «Сон у червоному теремі» у перекладі Девіда Гокса.

Вислів «чотири скарби робочого кабінету», під яким маються на увазі пензлик, плитка сухої туші, папір і чорнильний камінь (文房四宝), походить з часів Південної та Північної династій (420–589 рр. н.е.).

Працюючи над частинами цієї книжки, які стосуються каліграфії, я цитувала і зверталася до кількох джерел, які постараюся зазначити. Важливу роль у створенні філософських поглядів майстра Вана щодо каліграфії відіграло дослідження Пейміня Ні. Багато висловлювань майстра Вана про каліграфію адаптовано зі статті доктора Ні «Моральний і філософський підтекст китайської каліграфії»[64]. Так само основоположною була стаття Сьонбо Ши «Естетична концепція Yi 意 у китайській каліграфії»[65].