ТРОФІМОВ: Суціль добро!

ВАРЯ (до Трофімова): Студент має бути розумним! (М’яким тоном, зі сльозами.) Який ви стали некрасивий, Петрусю, як постаріли! (До Любові Андріївни, вже не плачучи.) Тільки от без діла не можу, матусю. Щохвилини маю щось робити.

Заходить Яша.

ЯША (ледь стримуючи сміх): Єпіходов більярдний кий зламав!.. (Виходить.)

ВАРЯ: Навіщо ж Єпіходов тут? Хто йому дозволив на більярді грати? Не розумію цих людей... (Виходить.)

ЛЮБОВ АНДРІЇВНА: Не чіпляйтеся до неї, Петрусю, ви бачите, вона і без того горює.

ТРОФІМОВ: Надто вже вона старанна, не за своє береться. Усе літо не давала спокою ні мені, ні Ані, боялася, як би в нас роману не трапилося. Що їй? І до того ж я ніяк не виказував, я далекий від вульгарності. Ми понад любов’ю!

ЛЮБОВ АНДРІЇВНА: А я ось, мабуть, попід любов’ю. (Украй неспокійна.) Чому немає Леоніда? Лишень знати б: продали маєток чи ні? Нещастя видається мені таким неймовірним, що навіть якось не знаю, що думати, губ­люся... Я можу зараз крикнути... можу дурість учинити. Врятуйте мене, Петрусю. От і скажіть щось, кажіть...

ТРОФІМОВ: Чи продали сьогодні маєток, чи нікому не продали — хіба не все одно? З ним давно вже покінчено, немає вороття назад, заросла доріжка. Заспокойтеся, люба. Не треба обманювати себе, треба хоч раз у житті поглянути правді прямо в очі.

ЛЮБОВ АНДРІЇВНА: Якій правді? Ви бачите, де правда і де неправда, а я точно втратила зір, нічого не бачу. Ви сміливо вирішуєте всі важливі питання, але скажіть, голубчику, це тому так, що ви молодий, ще не встигли вистраждати жодного вашого питання? Ви сміливо дивитеся вперед, і не тому, що не бачите і не чекаєте нічого страшного, позаяк життя ще приховане від ваших молодих очей? Ви сміливіший, чесніший, глибший за нас, але вдумайтеся, будьте шанобливі хоч на дрібку, пожалійте мене. Адже я народилася тут, тут мешкали мої батько і мати, мій дід, я люблю цей будинок, без вишневого саду я не уявляю свого життя, і якщо аж так потрібно продавати, то продавайте і мене разом із садом... (Обіймає Трофімова, цілує його в лоб.) Адже мій син потонув тут... (Плаче.) Пожалійте мене, хороший, добрий чоловіче.